завдяки зростанню кількості цих елементів і ускладненню їх поєднань. Замість ієрархічних бюрократичних організацій, притаманних фордизму індустріального суспільства, в умовах неофордизму в інформаційну епоху на перший план виходять "допоміжні" організації, в основі яких лежить гнучкість завдяки їх численності. Суспільство знань, для якого характерні високий ступінь самоорганізації й гнучкість у створенні та використанні можливостей, вимагає пост- фордистського підходу до управління, інакше кажучи, потребує наявності "допоміжних" (не адмініструючих, а підтримуючих) організацій, що відзначаються високою функціональною гнучкістю. Таким чином, на етапі суспільства знань система державного управління не може бути побудована за галузевим принципом, ба більше, вона не може взагалі бути жорстко інституційованою.
Вимоги до системи державного управління в епоху знань
Виходячи з наведених вище міркувань, можна приблизно сформулювати вимоги і намітити бажану структуру системи державного управління в епоху знань. Перш за все, варто визначити головну мету діяльності системи державного управління. Якщо в періоди переважання матеріального виробництва головним завданням державної влади було самозбереження для забезпечення
наступництва у виробництві й споживанні суспільного продукту, то в епоху переважно нематеріальних товарів широкого вжитку державне управління має піклуватися здебільшого про нівелювання або компенсацію негативних наслідків неминучої нестабільності та непередбачуваності в розвитку суспільства.11
Отже, перше питання, що необхідно поставити до сучасної системи державного управління, таке: Яку частку в загальних управлінських заходах складають міжгалузеві програми і проекти? Тобто, наскільки надійно й ефективно галузева система управління вирішує комплексні суспільні проблеми?
Відомо, що практично всі суспільні проблеми, на вирішення яких спрямовується та чи інша публічна політика, є комплексними (зачіпають різні сторони суспільного й індивідуального життя), суб'єктивними (будь- яка суспільна проблема проявляється у сприйнятті її різними людьми чи політичними силами, а отже, одна й та сама конфліктна ситуація в суспільстві може бути подана суттєво по-різному), штучними (проблеми, на вирішення яких спрямована та чи інша публічна політика, є штучними реконструкціями конфліктів чи недоліків, що насправді існують у суспільстві) та динамічними (будь-яка суспільна проблема не залишається незмінною в часі, а може загострюватися чи інколи пом' якшуватися завдяки процесам, що відбуваються в інших галузях суспільного життя).12 В умовах індивідуалізованого суспільства в епоху знань відбувається подрібнення суспільних проблем, утворення нових поєднань і спонтанне їх вирішення чи, навпаки, загострення. Утворення виробничих та суспільних мереж і спільнот вимагає, щоб державне управління відмовилося від практики "визначення проблем" і їх ієрархізації за можливістю й вигідністю розв'язання, оскільки при цьому марно витрачаються великі суспільні матеріальні та нематеріальні ресурси. Замість цього варто розглянути принципи "фрагментованого" управління, основаного на співробітництві бюрократичних, виробничих, торгівельних та споживчих одиниць різного рівня - від центрального до найнижчого місцевого/ громадського (квартального, будинкового,
сімейного).
Окремо слід сказати про вимоги до кваліфікації працівників системи управління. В умовах галузевого підходу чиновники кожної управлінської установи повинні бути фахівцями перш за все в тій галузі, до якої належить ця установа. Інформаційне суспільство відкриває можливості для співпраці управлінських установ між собою під єдиним керівництвом (скажімо, Кабінетом Міністрів). Проте і в цьому випадку прийняття комплексних рішень, розроблених у процесі такої співпраці, потребує
Детально ці та інші моделі описані в книзі: Томас Р. Дай. Основи державної політики. - Одеса: АО Бахва, 2005.
2
Див., наприклад: О.Дем'янчук. Публічна політика в системі управління суспільним життям / Система розробки і здійснення публічних політик в Україні / Під заг. ред. О.Дем'янчука. - К.: Факт, 2004. - С. 5-21; В.Тертичка. Державна політика: аналіз та
здійснення в Україні. - К.: Основи, 2002. - С. 38-39.
3
Стосовно вертикальної й горизонтальної складових публічної політики див.: Г.К.Колбеч. Політика. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2004. - С. 49-52.
4
Ф. Енгельс. Походження сім'ї, держави.
Переклад з: Arthur Harkins, Arthur. Higher Education Service Futures: From Information to Knowledge. June, 1996. http:// edpa.coled.umn.edu/Futures/HiEdFutures.html .
Інкрементальна модель публічної політики розглянута в книзі Томаса Р.Дая. Основи державної політики. - Одеса, АО Бахва, 2005. - С. 41-44.
Підхід ДіМаджо і Пауела добре описаний у праці Ioannis Kyvelidis. State Isomorphism in the Post-Socialist Transition. - European Integration online Papers (EloP). - Vol. 4 (2000) - №°2; http://eiop.or.at/eiop/texte/2000-002a.htm .
Вільям Н. Данн у підручнику "Державна політика: вступ до аналізу" (Одеса: АО Бахва, 2005. - С. 245-247) подає послідовність логічних міркувань стосовно наслідків наявності у складі органів державного управління амбітних і спрямованих на здійснення кар'єри людей. Неминучим висновком цього ланцюжка міркувань є розростання управлінського апарату, збільшення витрат на нього і погіршення якості його роботи. Однією з головних причин таких наслідків є замкненість і сталість управлінської системи, обмеження кількості та якості джерел інформації, що використовується при виробленні й виконанні управлінських рішень.
9
Уявлення про мережі та спільноти публічної політики - нове слово в науках про державне управління. Можна порадити звернутися до праць Rhodes R.A.W. Policy Networks in British Government. - Oxford: Oxford University Press, 1992; Jenkins-Smith H. Democratic Politics and Policy Analysis. - Brooks/Cole, Pacific Grove, CA., 1990.
Недоліки існуючої системи управління в Україні добре видно на прикладі взаємодії центральних і місцевих органів, коли управлінський сигнал з центру надходить безпосередньо окремим елементам системи місцевих органів управління, а не до системи в цілому з наступним його розподіленням відповідно до параметрів цієї системи.: Див. Бойко-Бойчук Л. Аналіз державної політики