УДК 32:159.9

МІФОЛОГІЯ БІЛОВЕЗЬКОЇ ПУЩІ, ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОГО МАНІПУЛЮВАННЯ

Стаття присвячена дослідженню проблеми політичного міфа та вивченню Біловезької угоди 1991 року як інструменту політичного маніпулювання у боротьбі за владу.

The article is devoted to research a problem of a political myth and studying Bylovezhska Pusha agreement 1991 as tool of a political manipulation in struggle for authority.

Політичний міф - феномен колективної психіки, в основі якого лежить штучно створене узагальнене, спрощене, контрастне уявлення про дійсність, що неадекватно інтерпретує суспільні процеси поєднуючи реальність з вигадками, містикою, фантазіями. Основна мета створення політичного міфу - формування потужного і надзвичайно специфічного засобу активної та цілеспрямованої боротьби за владу, її легітимізацію та втримання.

Генетично політичний міф пов'язаний з архетипами давнини і є результатом суспільної творчості та надбанням колективної свідомості. В силу цих обставин він може суттєво впливати на процес формування світобачення і світосприйняття, закарбування у пам' яті та свідомості певних психологічних та ідеологічних установок, які можуть в подальшому відігравати роль стійких стимулів до дії та жорстких табу. В результаті політичний міф оберігає і стверджує прийняту систему цінностей та правил, підтримує і санкціонує певні норми поведінки. Міф націлює людину на повторення вже досягнутого, апробованого, засвоєного. Він суміщає два аспекти: діахронічний (розповідь про минуле) і синхронічний (пояснення сьогодення або майбутнього).

Важливою функцією політичної міфології є політичне моделювання. Це пояснюється тим, що політичний міф, як правило, є набором готових рецептів, прецедентів, зразків для запозичення та наслідування, які можуть служити орієнтиром у критичних ситуаціях.

Глибинний зміст міфа полягає в ототожненні речі, людини, дії з лаконічним, максимально спрощеним образом, „картинкою", що спонтанно створюється колективною уявою, або ж нав'язується їй ззовні. У результаті міф підміняє об'єктивне суб'єктивним; внутрішнє, змістовне - зовнішнім; суттєве - його подібністю. Фантазія у союзі з емоцією є причиною того, що у міфі цілком органічно можуть поєднуватися реальність і вигадка; виникати неіснуючі образи; народжуватися легенди; з'являтися вигадані причинні зв'язки між реальними об' єктами; гранично ідеалізуватися лідери, процеси, факти тощо. На думку Р.Соколової, міф, по суті справи, заповнює вакуум реального знання, він виступає у ролі посередника між справжнім знанням і нерозпізнаною помилкою [1].

Міфологія, як специфічна форма свідомості, виникла у глибоку давнину. Цікаво і показово, що з появою таких суспільних явищ, як релігія, наука, ідеологія, вона не зникла, а модернізувалась, пристосувавшись до життя, і відродилась у ХІХ ст. феноменом "соціальної міфології". Ця трансформація зумовила, з одного боку, втрату онтологічного, буттєвого змісту, що було притаманне класичній міфології; з іншого - зберегла та посилила її функціональний сенс: згуртовувати та направляти народні маси [2]. У сучасну добу ці процеси отримали новий імпульс і знайшли свій вияв у явищі реміфологізації.

На думку фахівців, реміфологізації притаманні три типи відтворення міфа: автоматичне відображення міфа в буденній свідомості; ідеологічне нав'язування тієї чи іншої міфологеми; художня реконструкція міфа у сфері естетичної творчості. Своєрідним підґрунтям для поширення та утвердження соціальної міфології у суспільній свідомості є несистемність буденного мислення. За цих обставин саме міф може виступати як вища форма системності, що доступна буденній свідомості. Міф поставляє буденній свідомості системність того рівня, який не вимагає і не припускає чітких логічних доказів, обмежуючись більш-менш зовнішніми зв'язками між явищами [3].

На відміну від архаїчних, релігійних міфів, давніх переказів, сучасний політичний міф гранично актуальний, конкретний, прагматичний, адресний та функціональний, хоча в ньому можуть бути віддзеркалені віковічні надії, сподівання і вірування. С.Кара- Мурза дуже влучно характеризує принципову особливість сучасного політичного міфа. Він стверджує, що якщо у попередні історичні періоди у політичному житті абсолютно домінували методи придушення і примушення при цілковитому ігноруванні відчуттів та думок людей, то в основі сучасної політичної міфології лежить не пряма санкція чи заборона тих чи інших дій, а підготовка ґрунту для цих акцій - спочатку змінюють людей, щоб потім мати можливість регулювати і контролювати їх діяння. "Політичні міфи, зазначає С.Кара-Мурза,

діють так само, як змія, що паралізує кролика перед тим, як атакувати його. Люди стають жертвами міфів без серйозного опору. Вони переможені і скорені ще до того, як виявляються здатними усвідомити, що ж насправді відбулося" [4].

Специфічність сучасного політичного міфа як засобу активної і цілеспрямованої боротьби за владу, її легітимізацію та втримання полягає в тому, що у багатьох випадках він значно ефективніший за насилля. Це пояснюється тим, що насильницькі методи завжди виступають у ролі зовнішнього чинника, якому активно протистоять останні бастіони людської гідності

приватне життя, особиста свобода тощо, а політична міфологія, закарбовуючись у пам'яті завдяки простим та яскравим образам, гіпнотично зомбує свідомість, руйнуючи згадані цінності, і стимулюючи людину до певних дій та поведінки, які є необхідними, за задумом політичного маніпулятора.

Фахівці стверджують, що політичні міфи мають низку особливостей:

міфи не з'являються спонтанно, а створюються штучно, свідомо і цілеспрямовано;

основу міфів складають усвідомлені і культивовані політиками колективні сподівання і надії, засвоєні масовою свідомістю;

у міфах з' єднуються дві різнорідні якості: тверезий розрахунок і фанатична віра, - що дозволяють політикам звільняти себе від усіх моральних перешкод;

міфи не піддаються руйнуванню за допомогою раціональних аргументів, і тому цілком правомірна їх оцінка як ненаукового