УГА сягають грудня 1918 р. Рішення про це було прийнято під враженням від активних та успішних дій польської авіації в ході листопадових боїв за Львів. Початково українська сторона мала значні труднощі з комплектуванням власних авіаційних сил, оскільки українські льотчики австро-угорської армії дуже поволі поверталися з італійського фронту на Батьківщину. Тому командування УГА звернулося із проханням про допомогу до сусідньої української держави - Української Народної Республіки (УНР - Наддніпрянської України) зі столицею в Києві 30 Невдовзі у розпорядження УГА була передана одна авіаційна сотня, яка розмістилася у Красному (в 46 кілометрах від Львова). Сотня, що складалася із 6 літаків і 6 пілотів, прибула до красного 16 грудня 1919 р. Ці машини та пілоти залишилися у складі УГА до самого кінця війни. Водночас на згаданому аеродромі почався збір залишеного австро-угорською армією авіаційного майна та літаків 31.
Польські авіатори, які опанували тилові аеродроми Раковіце, Гуречко та Левандівка, отримали переважно застарілу авіаційну техніку, яка там знаходилася. Що ж стосується української авіації, яка творилася при усілякій підтримці центральних держав, вона перебувала в кращих умовах, оскільки могла отримати сучасніші літаки із авіаційних баз Австро-Угорщини та Німеччини. Одним із організаторів української авіації став капітан Петро Франко. Зважаючи на брак відповідно навчених фахівців, до авіації УГА приймали колишніх пілотів цісарсько-королівської авіації австрійського походження. При Державному Комітеті військових Справ було створено авіаційний відділ, у котрому чільну роль відіграв згаданий вже капітан П. Франко. За наказом полковника Стефанів П. Франко став командиром організовуваної авіаційної бригади УГА. Йому надано найширші повноваження щодо збирання авіаційного майна та приймання на службу пілотів та авіаційних фахівців. Також П. Франко отримав повноваження провадити переговори із усіма державними органами щодо підтримки та надання матеріальної допомоги авіаційним силам 32. У квітні 1919 р. в командуванні повітряних сил УНР створено спеціальний "Галицький Інспекторат", що мав відповідати за розвиток і забезпечення всім потрібним ВПС УГА.
Поблизу Львова знаходилися колишні австрійські аеродроми у Рогатині, Стрию, Тернополі, Станіславові та Красному (можна було там розмістити від 20 до 50 літаків). Крім цього Красне володіло сильним гарнізоном, який міг би придатися при польській атаці на авіаційну базу33. Зібране авіаційне майно командування УГА спрямовувало до Красного, а в Коломию, Самбір, Тернопіль і Красне відправляли розукомплектовані авіаційні підрозділи, що поверталися з італійського фронту. 19 грудня 1918 р. до Красного відправлено підрозділ поручика Василя Томенка. Цей підрозділ, що налічував 3 підофіцерів та 67 стрільців, став основою творення "Технічної Авіаційної Сотні". Вербунковий пункт набору для служби в повітряних силах УГА перенесено до Золочова. Зважаючи на наплив українських льотчиків чисельність льотного та наземного складу швидко збільшилася, у кінці грудня 1918 р. вже 7 літаків було придатними для польотів (чотири розвідувальні машини типу Альбатрос і Бранденбург, а також три французькі винищувачі типу Ньюпор-21 і Ньюпор-27, що походили із колишньої царської армії). На початку 1919 р. кількість літаків УГА збільшилася до 9 машин, завдяки збиранню літаків залишених австрійськими та німецькими повітряними силами на Наддніпрянській Україні. Загальне число літаків у Красному сягнуло 27 одиниць. Все це дозволило авіаційному підрозділу в Красному на початку 1919 р. сягнути чисельності
34
авіаційного полку .
У лютому 1919 р. на запрошення уряду ЗУНР на Україну приїхали із Відня перші колишні австрійські пілоти, що погодилися літати в авіації УГА 35. Невдовзі кампанія запрошення іноземних пілотів до авіації УГА інтенсифікувалася, а крім того з' явилися й нові фахівці із Наддніпрянщини. Наплив льотного персоналу дозволив реорганізувати в лютому 1919 р. структуру авіапідрозділу УГА. "Авіаційну Сотню" остаточно переформовано у "1-й Авіаційний Полк УГА" під командуванням полковника Бориса Губера. У складі полку планувалося створити 4-5 авіаційних ескадрилій ("Польових Авіаційних Сотень"), по одній для кожного із корпусів УГА. Щоправда труднощі із забезпеченням технікою дозволили командування створити лише дві сотні: 1 Польову Авіаційну Сотню під командуванням поручика Антона Хруща та 2 Польову Авіаційну Сотню під командуванням полковника Джан Булата Канукова 36 У Красному організовано школу пілотів та спостерігачів, а також створено низку спеціальних курсів, вишкіл на яких пройшли кілька офіцерів та підофіцерів[37]. У грудні уряд УГА отримав можливість закупити авіаційну техніку в Угорщині, однак довести до кінця цю плановану угоду не вдалося 38. Українські контакти із Угорщиною підтверджуються й тим фактом, що на військовій базі у Красному відбувався ремонт двох угорських літаків Ллойд Ц.ІІ, які купив уряд Наддніпрянської України. Не виключено, що ці літаки могли потрапити до Красного із Відня, де вербували пілотів для повітряних сил УГА. Також полк отримав три літаки із київського авіаційного дивізіону. У квітні 1919 р. новосформовану 3-ю Польову Авіаційну Сотню в складі 5 машин повітряним шляхом перебазовано до Тернополя. Там вона отримала спеціальне завдання, що полягало у стеженні за наближення до східних кордонів держави більшовицьких військ. Для вильотів підрозділ використовував старі російські аеродроми у Денисові та Плотичах, а також австро- угорський аеродром Озерна. Із нього пілоти УГА виконували далекі розвідувальні польоти аж за Збруч 39.
Окремий підрозділ 1-го Авіаційного полку становила Путобальонова Сотня під командуванням підполковника Козакова. Підрозділ у повному складі прибув із