УДК 323.27:316.624.2 (477)

Бронніков В.Д., Броннікова Л.В., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Помаранчева революція у світлі теорії маргінальності

У статті йдеться про помаранчеву революцію 2004 року як спробу подолання системної маргінальності сучасної української держави.

The article is about the "Orange revolution " in Ukraine in 2004 as a try to overcome the system marginality of Ukrainian state nowadays.

З теоретичними проблемами маргінальності, виходячи з історії соціально-політичної і філософської думки, вчені зустрілися у стародавні часи як на Сході, так і на Заході. Цей своєрідний феномен не перестає цікавити науковців і у XXI столітті - столітті глобалізації, війн і революцій.

Полісемантичність, багатомірність, складність феномену маргінальності не відкидає спроби чітко виявити сутність цього поняття. По-перше, воно має відношення до багатьох наук: соціології, психології, політології, культурології, економіки та їх синергетичних інтерпретацій; по-друге, під час формування теорії маргінальності виникло декілька нових значень і навіть типологізація цього поняття; по-третє, розмитість, імпресивність, остаточна невизначеність цього терміну роблять складним його вивчення як в емпіричному, так у теоретичному сенсі; і, по- четверте, зміст цієї наукової категорії є, як і все життя, гнучким і мінливим. Тому маргінологи - ті вчені, що звертались і звертаються до концепції маргінальності, - підкреслюють свою теоретичну безпорадність у спробі дати оптимальне, вичерпне визначення терміну "маргінальність" [1].

Існують декілька напрямків більш ретельного вивчення цього явища. Сучасні дослідники традиційно виділяють: культурну, соціальну (структурну) маргінальність, маргінальність соціальної ролі, наукову і ідеологічну маргінальність.

За останні роки в українському суспільстві відбулися значні трансформації, які призвели до інтенсивної зміни стилів життєвлаштування, формування різних субкультур. На тлі розбудови політичної системи України відбувається процес маргіналізації політичної свідомості і політичної культури. Стан культурної дезорієнтації і невизначеності руйнує цілісність і збалансованість

суспільної системи у сфері взаємовідносин її соціальної і культурної стратифікації і веде до зміни соціально-політичної і культурної парадигми.

На наш погляд, в Україні процеси соціально- культурного перетворення були пов'язані, передусім, з посиленням маргіналізації населення, а це призвело до розширення зони впливу маргінальних просторів культури (у тому числі політичної) та амбівалентності, яка виникає в результаті змушеного освоєння інших соціальних ролей під час адаптації до різноманітних соціальних, економічних і політичних змін у суспільстві [2].

На думку політологів, процес формування нових соціальних прошарків в українському суспільстві в останні роки йшов у трьох напрямках. На одному полюсі формувалася олігархічно-бюрократична буржуазія, що використовувала у своїй практиці економічне панування, закріпивши його через законодавство. На іншому - різні соціальні групи, що тією чи іншою мірою зуміли пристосуватися до нових соціально-політичних та виробничих відносин - представники підприємств малого та середнього бізнесу, менеджери, фермери, працівники сфери обслуговування. На третьому - велика маса декласованих маргінальних елементів, формально викинутих із суспільства, і в той же час невід'ємну його складову частину. Безробіття, скрута стали повсякденною реальністю мільйонів осіб, які опинилися в екстремальних умовах життя: біженці, багатодітні сім' ї, самотні малозабезпечені батьки, пенсіонери і навіть випускники навчальних закладів. До них можна віднести й кваліфікованих фахівців і робітників, що раніше мали пристойні заробітки у нині кризових галузях оборонної промисловості, машино- і кораблебудуванні, легкій промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я, освіти, культури. Маргінальний шар населення, що постійно збільшувався, став тією небезпечною силою, яку використала контреліта як опозиційна сила українського суспільства у своїй боротьбі з пануючим режимом.

Становище опозиціонерів без справжньої політичної платформи, без партії або руху за їх спиною, не дає можливості висловлювати загальне незадоволення владою; вони могли стати лише "вождями" - ватажками натовпу, і в такій якості вони не могли не маргіналізуватися. Маргінальною була і відсторонена або напіввідсторонена політична еліта.

Досліджуючи процеси створення контреліти в Україні в період правління Л. Кучми, треба звернутися до низки подій, які викликали перші обурення діями влади і призвели до владної кризи у маргінальній державі. Маргінальною можна назвати державу, коли вона знаходиться у стані перманентних змін, невизначеності, нестабільності, зубожінні великої кількості населення і збагаченні невеликої купки осіб та постійній зміні соціального статусу. У сучасному світі дуже багато таких країн, і серед них, на жаль, Україна.

У динаміці маргінальної ситуації в нашій країні можна виділити наступні три етапи.

Перший етап - з моменту завоювання незалежності у 1991р. до середини 90-х років. Він виділяється великою невизначеністю, мінливістю, невпевненістю усього суспільства, в тому числі і старої партійної еліти. Це був практично малокерований етап у житті країни. Другий етап - з середини 90-х років до початку XXI ст. Цей період відрізнявся відносною стабілізацією усіх сфер суспільного життя, прийняттям Конституції незалежної України, різким розшаруванням населення,

виникненням олігархічних кланів,

бюрократизацією, боротьбою середнього класу, що зароджувався, і інтелігенції за існування, зрощуванням партійної еліти з криміналом і перерозподілом землі і майна країни.

І, нарешті, третій етап - початок XXI століття до теперішніх часів. Першою ластівкою 3-го етапу цього процесу був рух "Україна без Кучми" з грудня 2000 р., який завершився зіткненням опозиції з владою 9 березня 2001 року біля пам'ятника Т.Г. Шевченку. Ця подія розпочала рух відкритого протистояння олігархічно- бюрократичній владі з боку демократично налаштованих прошарків, і такі події стали орієнтацією у боротьбі з режимом, стали надією на зміни у