Були репресії, було перегрупування сил, були РК-акції влади, були випробування, але було велике надбання - досвід боротьби з ненависною, ненажерливою, знахабнілою владою і був зроблений логічний висновок, - з цією владою можна боротися.

Другим періодом 3-го етапу було об'єднання в єдину опозиційну силу чотирьох політичних лідерів - В. Ющенко від "Нашої України"; від соціалістичної партії - О. Мороз, від "БЮТ" - Ю. Тимошенко, від комуністичної партії (випадковий тимчасовий попутник) - П. Симоненко [3].

Але вирішальним став 4-й етап боротьби старої партійної еліти з новою маргінальною контрелітою. Цей етап розпочався у передвиборчій компанії за крісло Президента України, а завершився буржуазною революцією (так званою помаранчевою) і перемогою В.Ющенка.

"Революції - гірко-солодкі миті історії. Ненадовго спалахують надії, які обертаються незабаром розчаруванням і новим безладом. Це відноситься і до великих революцій, таких як революція 1789 р. у Франції і 1917 р. - в Росії, і до більш дрібних політичних переворотів", - писав у 1991 р. відомий німецький соціолог і політичний діяч Ральф Дарендорф. Передумовами виникнення цих революцій, на думку цього вченого, завжди бувають "роки пригнічення, пихатості влади та злісної зневаги до потреб людей", тому що старий режим "чіпляється за свої привілеї, а якщо навіть намагається оновитися, ніхто йому не вірить..." [4]. Люди більше не бажають його терпіти. Загострюється конфронтація, накопичується енергія конфлікту.

Який же був формат цієї помаранчевої перемоги?

Вона, ця перемога, була "унікальною" (як любить повторювати це слово В. Ющенко) тому, що, з одного боку, це була перемога на виборах опозиції, до речі, перша на усьому пострадянському просторі, а з іншого - це було успішне завершення помаранчевої революції.

Те, що зробити це було непросто, підтверджують слова колишніх активних політиків режиму Л. Кучми. Зокрема, голова президентської адміністрації В. Медведчук запевняв, що "влада зараз сильна як ніколи", а кандидат у президенти В. Янукович під час перших теледебатів стверджував, що "нова" влада вже прийшла і її "не позбутися". Але виборча кампанія спростувала ці зухвалі твердження і довела, що на силу є своя народна сила.

Якщо ж подивитися на весь пострадянський простір і проаналізувати його демократичний розвиток (за виключенням країн Балтії), то можна розділити колишні республіки СРСР на дві категорії. До першої відносяться ті, в яких демократичні цінності слугували декорацією для побудови по суті авторитарних режимів. До другої - ті, в яких прихильність демократичним цінностям стала реальною основою державного устрою і була втілена у життя.

Що ж до маргінальної України, то тут усім давно було відомо, що йти супроти влади означало наражати на небезпеку своїх прибічників як пересічних громадян, так і представників бізнес-структур небезпеці переслідування з боку "правоохоронців" та криміналітету. Цей принцип був використаний у повному обсязі під час виборів Президента України у 2004 р. Але влада прорахувалася: у великої кількості людей (серед них були і маргінальні прошарки) урвався терпець. До того ж, саме на сторону народу перейшли представники силових структур: армії, керівництва СБУ, офіцери МВС і інші чесні громадяни у погонах. Вони часто за своєю ініціативою переслідували бандитів і провокаторів, не виконували вказівок місцевих чиновників і вищого міліцейського начальства.

Унікальність цієї перемоги в тому, що В. Ющенко провів її в умовах тотальної інформаційної блокади. За умови таких обмежень класичні політичні технології, які були розраховані на те, щоб донести до виборців програму кандидата у Президенти В. Ющенка або прокоментувати виступ опонентів, не спрацювали.

Звичка пересічних громадян вірити засобам масової інформації, особливо телебаченню, яка була сформована ще за радянських часів, зіграла, навіть з людьми, які критично відносилися до подій, злий жарт. Шукати об'єктивну інформацію на центральних телеканалах - "Інтері", "1 + 1", "УТ-1", "Новому" було марно, тут проходило своєрідне зомбування виборців за кандидата в Президенти від влади. Основними каналами розповсюдження інформації про кампанію В. Ющенка стали інтернет-сайти, власні газети кандидата, "5-й канал " ТУ, десь з вересня - жовтня 2004 року ТРК "Ера" та ще супутниковий канал зв'язку. Але тут були обмеження можливостей у отриманні інформації: Інтернетом можуть користуватися лише біля 10% населення України, а "5-й канал" розповсюджував новини лише на 48% території України (переважно на кабельні мережі).

Ще однією унікальною і делікатною особливістю кампанії і перемоги В. Ющенка було те, що вона проходила в умовах обмеженого фінансування. Не слід говорити, що грошей не було зовсім. На відміну від багатьох опозиційних рухів у колишніх радянських республік, до команди претендента на пост Президента України В. Ющенка входили заможні та відомі бізнесмени, і гроші вони давали. І все ж не варто забувати про тиск старої влади (прокуратури), яка заводила десятки кримінальних справ, організовувала тотальні податкові перевірки і навіть арештовувала банківські рахунки. Усі ці випробування бізнес-опора революції пройшла чітко, витримала і не здалася.

За оцінками експертів, кампанія В. Януковича на виборах 2004 р. обійшлася йому у суму від 900 млн. до 1,5 млрд. доларів США, а витрати В. Ющенка складають 50 млн. доларів, тобто останній провів цю баталію у 20-30 разів ефективніше, ніж його опонент [5].

І, врешті-решт, про головну особливість виборчої кампанії В. Ющенка.