Фактично вперше у новітній історії України, а може, і в історії Європи, була проведена президентська виборча кампанія, у якій кандидат, що переміг, значний термін не брав у ній активної особистої участі. У самий вирішальний і напружений момент виборчого змагання команда В. Ющенка залишилась без свого лідера. В його штабі з самого початку баталії ніхто не приховував того, що основний козир і головний їх ресурс - це їх лідер. Головна ставка робилася на його чисельні регіональні візити, його харизму, вміння спілкуватися з людьми і на привабливу зовнішність. Соціологічне опитування після цих поїздок підтверджувало зростання його рейтингу. І саме цього останнього позитиву у команди В. Ющенка було відібрано десь на півтора-два місяці. На фоні хворого, понівеченого, як здавалося, зламаного претендента команда В. Януковича приваблювала на свою сторону зубожілих, бідних, скривджених, маргіналізованих людей. Вона задекларувала підвищення заробітних плат, пенсій, стипендій, демонструвала посилене піклування про різні прошарки і верстви населення, завойовуючи до 31 жовтня 2004 року якомога більше прихильників.
Ще більше прихильників з'явилося у В. Януковича завдяки візитам в Україну Президента РФ В. Путіна та його заяви про подвійне громадянство та надання російській мові офіційного статусу.
І, нарешті, ще одна особливість цих перегонів була в тому, що В. Ющенко не втомлювався на різних рівнях спростовувати провладну риторичну брехню про економічні перемоги та "соціальні завоювання".
Загнавши В. Януковича у регіональний електоральний кут, позбавивши його загальнонаціонального статусу, В. Ющенко показав, хто є справжнім професором політичних випробувань своєю перемогою у 18 регіонах України без фальсифікацій виборів. Більше 15 млн. осіб віддали за нього свої голоси (51,99%), за В. Януковича - біля 13 млн. (44%) [5].
Про помаранчеву революцію в Україні будуть говорити ще довго, але вже зараз можна зауважити, що ця революція XXI ст. спростувала декілька постулатів про те, що революцію робить пролетаріат (або інший клас), якому нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів, і про те, що вона відбувається тоді, коли для цього визріють соціально-економічні передумови.
Помаранчева революція підтвердила те, що свобода для людей, особливо для молоді, - це найдорожча цінність. Активними учасниками революції були студенти. Але головною її соціальною базою і рушійною силою став середній клас, що формується зараз в Україні.
Помаранчева революція мала велику підтримку серед усього налаштованого на зміни населення країни і особливо мешканців столиці. Багато киян приносило гроші і все те, що було необхідно. Лише грошей було зібрано для Майдану 20 млн. гривень.
Не можна не відмітити, що команда В. Ющенка заздалегідь не готувалася до масових акцій. Це продемонструвала акція на Співочому полі. Тоді на першу акцію штабу цього кандидата знадобилося лише 3 дні для того, щоб зібрати стотисячний натовп і отримати дуже важливий організаційний досвід.
Масові акції 2004 р. відіграли свою позитивну роль. Український народ поступово звикав до думки, що вийти на вулицю, майдан і продемонструвати свої політичні симпатії - це нормальна поведінка. В мітингах брали участь різні прошарки населення, у тому числі і маргінальні. Але це загальне об' єднання і революційне натхнення надавало усім учасникам колосальний приплив позитивної соціальної енергії.
Помаранчева революція показала, що за два роки після виборів у Парламент України (2002 р.) багато чого змінилося. Влада своїм презирством до закону, хамством, нахабством по відношенню до людей довела процес маргіналізації суспільства до критичної межі.
Як показало опитування учасників Майдану, люди виходили протестувати не з соціально- економічних причин. Вони вийшли з протестом супроти попрання владою своїх прав, вийшли відстоювати демократію і справедливість. Маргіналам набридло боятися влади, набридло, що їх постійно обманюють і використовують як статистів навіть під час виборів, заздалегідь плануючи перемогу на президентських виборах 2004 року провладного кандидата. І все ж помаранчева реальність відстояла правду цієї революції та сприяла піднесенню маргіналізованих прошарків українського суспільства.
"Для найбільш збуджених осіб відкриваються нечувані можливості: влада народу, розмивання усього твердого і міцного, утопія. Багатьох охоплює піднесений настрій. Здається, знищуються не тільки зловживання старого режиму, але й утискаючі засоби самого суспільства. Що ж то за чудові часи! - пише Ральф Дарендорф про революції і далі вказує: - Ось тільки вони швидко проходять. Медовий місяць не може тривати довго. Повсякденність ловить людей у свої тенета" [4].
Основними напрямками революційних перетворень, які терміново треба здійснити команді В. Ющенка в Україні, є: зберегти територіальну цілісність і суверенітет, розірвати усі стосунки зі старим режимом, проводити засновану на конкурсній основі раціональну кадрову політику, змінити "кучмівську систему"
ЛІТЕРАТУРА
Бронніков В.Д. Вплив феномену маргінальності на трансформації політичних систем / Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Вип 6. - Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. - С. 113119.
http://www.cvi.kz/text/Experts/Amirova_/ Theorist_ metod.html.
Шишов А. Маргіналізація опозиції як загроза демократії // День. - 26 березня 2003 р.
Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы. - М.: РОССПЭН, 2002. - С. 10-11.
// Дзеркало тижня. - 2005. - №№ 3, 4, 5, 6.
Валлерстайн Им. Конец знакомого мира: Социология XXI века. - М.: Логос, 2003. - С. 162.