політичної свідомості людей на різних етапах соціалізації. Наприклад, було з' ясовано, що під впливом родини, школи, ЗМІ, однолітків, органів державної влади у дітей віком від 11-ти до 15-ти років відбувається доволі швидкий розвиток політичних поглядів. У порівнянні з цим періодом подальше зростання політичної свідомості у віці з 16-ти до 18-ти років можна вважати незначним. Щоправда слід відзначити, що мислення одинадцятирічних підлітків є конкретним, персоналізованим та егоцентричним. А п'ятнадцятирічний юнак вже здатний до абстрактного мислення: він користується такими поняттями як влада, права людини, свобода і рівність. Дж. Адельсон дійшов висновку, що упродовж когнітивного достигання відбувається зміна політичного мислення підлітка, в результаті чого воно набуває абстрактного характеру. Крім того, в процесі підростання індивід стає здатним усвідомлювати як найближчу, так і віддалену дію тих чи інших політичних подій на хід історії [12, с. 327-332].
У межах парадигми "визрівання" проблема соціалізації особистості досить повно розроблена відомим психологом Е. Еріксоном. Для Е. Еріксона - учня З. Фрейда - розвиток особистості у суспільстві являє собою процес інтеграції індивідуальних біологічних факторів з факторами виховання і соціокультурного (в тому числі і політичного) оточення. Відповідно до парадигми "визрівання" особистість розвивається поступово, здійснюючи перехід від одного вікового періоду до іншого. Переходи обумовлюються готовністю особистості рухатися у напрямку подальшого зростання, розширення усвідомлюваного соціального кругозору та радіусу соціальної взаємодії. Суспільство намагається сприяти розвитку соціальних можливостей людини, прагне також підтримати належний темп і правильну послідовність розвитку особистості. Виділені Е. Еріксоном вісім психосоціальних стадій (або "вісім віків людини") є результатом "плану особистості", який епігенетично (від грецького "після народження") розгортається і який генетично успадковується. Епігенетичний принцип розвитку засновується на уявленні про те, що, по-перше, кожна стадія життєвого циклу починається і завершується у визначений для неї час; по-друге, для становлення особистості необхідно послідовно пройти всі стадії; по- третє, кожна стадія супроводжується кризою - поворотним моментом у житті індивіда, який виникає як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості та тих соціальних вимог, що ставляться перед індивідом на цій стадії його розвитку [13, с. 103-152; 14, с. 219]. Е. Еріксон частково відмовився від жорстокого зв'язку між стадіями та віком людини. Для нього процес соціалізації індивіда продовжується протягом всього життя: чотири останні стадії охоплюють "дорослу" частину життя людини, вони не пов' язані з точними віковими межами, а обумовлюються новими соціальними ситуаціями, які виникають (або не виникають) в житті особистості. Однак в цілому різні концепції, що розроблялися під впливом парадигми "визрівання", об'єднує ідея існування нормативно правильного процесу політичної соціалізації особистості, до якого слід звертатися як до еталону.
Сучасна ситуація у політології потребує переходу до нової моделі політичної соціалізації особистості - до парадигми "індивідуального шляху розвитку". На думку психолога О.М. Дубовської, саме унікальність та неповторність життєвого шляху кожної людини висуває перед нею "нескінченність варіантів її розвитку, і вибір напрямку руху пов' язаний з величезною кількістю можливостей та має ймовірну детермінацію" [8, с. 151]. Новий підхід до аналізу процесу соціалізації особистості містить цілу низку принципів, які були сформульовані психологами Л. Шерродом та О. Брімом- молодшим ще у 1986 році. У викладенні О.М. Дубовської ці принципи виглядають так:
розвиток є принципово плюралістичним як у процесі, так і в результаті, тобто ані процес, ані кінцевий результат не можна вважати односпрямованими і такими, що ведуть до певного кінцевого стану;
розвиток відбувається від зачаття до смерті, різні процеси розвитку можуть починатися, продовжуватися і завершуватися в різні періоди життя;
індивідуальні відмінності у розвитку особистості нескінченні, варіабельність індивідуального розвитку може відбивати мінливість процесу розвитку в цілому;
множинність детермінації розвитку; в різних областях на розвиток впливають різні фактори;
людина - не тільки продукт, але й суб'єкт свого розвитку [там само].
Незважаючи на те, що вказані принципи
досить повно роз'яснюють сутність підходу "індивідуального шляху розвитку", все ж таки залишається невирішеною проблема створення на основі цієї парадигми цілісної концепції соціалізації особистості, що відзначають самі психологи [там само]. Аналіз процесу соціалізації в епоху радикальних соціальних змін, в тому числі і в Україні, показує переваги нової теоретичної парадигми, яка спрямована на адекватне відображення складного процесу політичного розвитку особистості у нашому мінливому світі. Проілюструємо дію окремого принципу - множинності детермінації - на деяких прикладах.
Почнемо з питання про особливості сприйняття індивідом політичної інформації (істотний момент політичної соціалізації). Психологи і політологи вважають, що політична поведінка людини залежить не стільки від формальної належності до певної соціальної групи, а скільки від характеру міжособистісних відносин і комунікацій, що складаються навколо індивіда. До того ж сам індивід грає активну роль у комунікативних процесах, оскільки він згідно зі своїми політичними установками створює сіті, по яким він отримує політичну інформацію.
На думку політологів Р. Хакфельда та Дж. Спраги розуміння індивідом політичних подій залежить перш за все від безпосереднього соціального оточення. Як це інтерпретувати? У сучасному світі головним джерелом політичного інформування є ЗМІ. Однак саме соціальне середовище (друзі, знайомі, сусіди тощо) у кінцевому підсумку сприяють формуванню політичних поглядів людини, саме наявність такого соціального оточення надає особливого змісту політичним подіям, про які інформують ЗМІ [15, с. 121]. Індивід спілкується з іншими людьми, обмінюється враженнями