Таким чином, у демократичному суспільстві як колись реалізується традиційна можливість держави опановувати освітньо-виховну сферу, щоб поставити її під свій контроль, і держава як вихователь створює нові ідеологічні програми, концепціі патріотичного, морального, естетичного виховання тощо. Головна небезпека - це однаковість способів виховання і зменшення духовної свободи, що у кінцевому підсумку веде до "єдиномислія", конформізму у суспільстві. Автори називають різні фактори, що можуть служити як засоби, що знижують негативну роль держави у сфері освіти та культури. Дія цих факторів подвійна. З одного боку, як вже сказано, вони зменшують негативний вплив держави на систему виховання, а з іншого боку, ці фактори відповідно до парадигми "індивідуального шляху розвитку" особистості чинять багатосторонню детермінуючу дію на процес політичної соціалізації індивіда.

Соціолог К. Манхейм вважає, що людину виховує не тільки держава через освітні заклади, але й "повсякденна онтологія" ринкової економіки, яка у якості соціального регулятора більш сильна та ефективна, ніж традиційна "влада" у вигляді панування та підкорення, оскільки тут починає діяти "освічений егоїзм індивідів" [29, с. 114-121]. А це означає, що соціалізація особистості залежить не стільки від структур держави, скільки від дії законів ринкової економіки, які, згідно з К. Манхеймом, є більш ефективним засобом "приручення" людини і одночасно сприяють її соціальній адаптації [29, с. 124].

Політолог Т. Попкевиць до складу соціального середовища включає освітньо- виховну систему, функція якої полягає у її здатності дисциплінувати людей, керувати ними, формувати їх соціальні якості. Це традиційний підхід до проблем освіти та виховання, який пов' язаний з тим, що держава привласнює собі право приймати рішення у цій сфері. Більш перспективною, на думку цього автора, є стратегія децентралізованої дії держави на систему освіти та виховання. Влада повинна проявлятися як видимий і як невидимий учасник виховних акцій. Відповідно до цієї стратегії державне управління системою освіти розподіляється по багатьом "поверхам" і, у кінцевому підсумку, складається ілюзорне враження, що освіта є якоюсь окремою і незалежною від держави сферою життєдіяльності суспільства. "Невидима рука" держави "простягається" перш за все до вищої школи, яка є соціалізуючим органом, що "прищеплює" необхідні соціальні норми і цінності соціальним групам та окремим індивідам з метою забезпечення соціальної гармонії та стабільності [30, с. 259, 290, 291, 310]. Важливо також, щоб навчання не було ідеологічно упорядженим, щоб воно було якщо не поза політикою, то поза партіями [30, с. 64].

Політолог М. Іванов переконаний у тому, що у демократичному суспільстві система політичної освіти та виховання, орієнтована на "останні досягнення науки, зокрема політичної ...є надійним запобіжником" проти будь-яких намагань певних політичних сил нав'язати суспільству антидемократичні цінності. "Крім того, система політичної освіти повинна мати відповідні механізми контролю як із боку держави, так і громадськості - вони повинні стати гарантами об'єктивного процесу" [9, с. 90-91]. Про необхідність контролю системи політичної освіти пише також політолог О. Проскуріна, яка цей обов'язок покладає на " громадянське суспільство, що формується, і створені ним спеціальні структури..." [22, с. 54].

Зробимо висновки. Нами проаналізовані дві парадигми політичної соціалізації особистості, традиційний та новий підходи до цього процесу. Було зроблено спробу обґрунтувати необхідність використання у політології парадигми "індивідуального шляху розвитку" як теоретичної конструкції, що спрямована на більш адекватне осмислення реального процесу політичного розвитку особистості. Процес соціалізації у нестабільному суспільстві особливо складний. У різних сферах суспільного життя на розвиток індивіда впливають різні фактори. Нами розглянуті деякі з них: це особливості засвоювання людиною

ЛІТЕРАТУРА

Белинская Е.П., Стефаненко Т.Г. Этническая социализация подростка. - М.; Воронеж: изд-во НПО "Модэк", 2000. - 263 с.

Собкин В.С. Старшеклассник в мире политики. - М.: Педагогика-Пресс, 1997. - 303 с.

Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Аспект-Пресс, 1996. - 376 с.

Ярошенко В.М. Формування гуманістичних цінностей у політичній свідомості молодого покоління України // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 25. Вип. 12. Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 48-52.

Поліщук І. Політичні знання та політичні інтереси громадян у контексті виборчого процесу (вітчизняний та іноземний досвід) // Людина і політика. - 2001. - № 4. - С. 87-96.

Sherrod L.R., Brim O.G. Retrospective and Perspective Views of Life-Course Research of Human Development. Human Development and the Life-Course. 1986.

Поливанова Н.П. Психология возрастных кризисов. - М.: ЭКСПО-Пресс, 2000. - 315 с.

Дубовская Е.М. Социализация в изменяющемся мире // Социальная психология в современном мире: Учеб. пос.

М.: Аспект-Пресс, 2002. - С. 148-161.

Іванов М. Проблеми становлення сучасної політичної дидактики // Політичний менеджмент. - 2004. - № 4. - С. 88-94.

Горбатенко В. Принципи, методи і основні етапи політичного прогнозування // Людина і політика. - 2003. - № 5. - С. 46-55.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

Adelson J. Green B., O'Neil R. Growth of Idea of Law Adolescence // Developmental Psychology, 1969, № 1. - Р. 327-332.

Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис. - М.: АСТ, 1996. - 380 с.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер, 2000. - 608 с.

Пушкарева Г.В. Изучение электорального поведения: контуры