Звичайно, прогнозувати політичний, економічний і соціальний розвиток досить складно, особливо в періоди трансформації. Водночас не викликає сумніву необхідність вироблення концептуальних основ стабільності українського суспільства, виділення факторів, які характеризують політичну, соціально- економічну і культурну обстановку в країні, а також параметрів, у рамках яких гарантується сталий розвиток української держави. Це особливо важливо з урахуванням того, що на практиці більшість реформ, які плануються у всіх сферах суспільного життя (соціально- політичній, економічній, правовій), не досягають своїх цілей.

Характерною особливістю перехідного періоду є різке послаблення безпеки особи і суспільства. При цьому при наявності повного комплекту всіх атрибутів державної влади, значної кількості законів, указів, програм тощо населення не відчуває себе захищеним. Намагаючись дати відповідь на це питання, одні науковці пояснюють складність ситуації об'єктивною необхідністю, інші - вбачають причину в неефективності влади, треті вважають винним народ та його "рабську" психологію. Водночас серед факторів, які найбільш негативно впливають на національну безпеку, називається соціальна

некомпетентність влади.

У 1996 році професор Гарвардського університету Д. Відрік виступив на конференції Міжнародної економічної асоціації з доповіддю "Характеристики суспільства і економічні досягнення у Східній і Південно-Східній Азії", в якій переконливо довів, що найважливішою умовою економічного зростання є якість уряду [1]. На його думку, її визначають такі параметри:

кваліфікація чиновницького апарату;

незалежність державного управління від політичного і лобістського тиску;

ефективність втілення в життя урядових рішень;

суворе і безумовне виконання законів;

відсутність ризику незаконної конфіскації

майна;

- відсутність корупції.

Автор доповіді навів також емпіричну формулу, де пов'язується якість уряду з економічним зростанням за даними для азіатських країн за останні 25 років:

ЕР = 4,85 - 3,111ояД + 0,38Об + 0,83 ЯУ,

де ЕР - економічне зростання у відсотках за рік; Д - дохід в доларах на душу населення; Об - середнє число років освіти; ЯУ - якість уряду.

При проведенні моніторингу рівня стабільності в країні суспільство як єдиний соціальний організм або окрема сфера його життєдіяльності доцільно розглядати у вигляді сегментів. Зокрема, галузь соціальної політики може бути представлена чотирма сегментами. Перший стосується об'єкта цієї політики, на який спрямовані дії владних структур, тобто всіх категорій жителів країни; другий охоплює поведінку населення в основних сферах його життєдіяльності; третій представляє собою соціальну інфраструктуру, тобто галузі, які надають соціальні послуги і формують соціальну екологію; четвертий сегмент - це якість самого соціального життя.

Безумовно, що з точки зору реального впливу на національну безпеку держави вказані сегменти нерівнозначні. При цьому при визначенні вагомості кожного сегмента доцільно враховувати думки як експертів- теоретиків, так і управлінців-практиків, які можуть дати якісну оцінку значимості кожного сегмента у категоріях "більше-менше", "має визначальний вплив, суттєво впливає, не має суттєвого впливу". Надалі ці оцінки можна перевести у кількісні показники.

В рамках конкретного сегменту виділяються певні напрями забезпечення безпеки, наприклад захист популяційного генофонду;

стимулювання соціальної активності і формування середнього класу; система превентивних заходів із зниження рівня безробіття [2]; соціальний захист груп ризику; реформування системи пенсійного

забезпечення, освіти та професійної підготовки;

проведення житлової реформи; реформування системи охорони здоров'я; боротьба з наркоманією, кримінальними проявами тощо.

Відповідно мінімальними гарантіями соціальної безпеки є: прожитковий мінімум; розміри мінімальної оплати праці, мінімальної пенсії, мінімальної дитячої допомоги, допомоги по безробіттю; мінімальних обсягів безкоштовних послуг в системі освіти, охорони здоров'я, житлового забезпечення.

Наступний етап - виділення факторів, які характеризують стабільність держави в рамках окремих сегментів суспільного життя, і визначення граничних значень параметрів стабільного і сталого розвитку держави і її регіонів. Перевищення допустимих величин означає переростання передумов і ризиків у реальні загрози національній безпеці.

У найбільш загальному вигляді систему соціальних показників (індикаторів), які фіксують межі нормального відтворення населення країни і в підсумку стабільність соціуму у соціальній сфері, можна представити у такому вигляді: масштаби природного скорочення населення; співвідношення чисельності померлих до народжених; середня тривалість життя; дитяча смертність; частка населення, яка перебуває за межею бідності (співвідношення доходу 10% найбагатших та 10% найбідніших верств населення); масштаби поляризації доходів населення; частка безробітних; співвідношення працездатного населення (на 1000 осіб) та утриманців тощо.

Моніторинг загроз соціальній безпеці українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики - бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури - досягли загрозливих масштабів. Практично з усіх найважливіших і соціальних показників світового цивілізаційного розвитку Україна продовжує перебу-вати на небезпечній межі.

Володіючи значними людськими й територіальними ресурсами, Україна посідає 70-те місце у світі за показниками людського розвитку (в основі рейтингу покладено аналіз даних за параметрами тривалості життя, рівня освіти і доходів). Майже третина наших співвітчизників потерпає від бідності, понад 10% працездатного населення - від безробіття. Вкрай негативними є показники рівня здоров'я українського населення, його демографічні та інші життєво важливі характеристики.

Визначальним чинником демографічної ситуації є тривала тенденція депопуляції населення країни внаслідок високого рівня природного скорочення. За останні 10 років чисельність населення України зменшилася на 3 млн. осіб. Водночас, позитивним фактором є

зменшення у цьому році порівняно з попереднім темпів скорочення населення.

Природне скорочення населення зафіксовано в усіх регіонах. Порівняно з відповідним періодом минулого року воно зменшилося на 30,2 тис. осіб (13,4%). Інтенсивність природного скорочення у розрахунку на 1000 осіб також зменшилася (з 8% до 7%).