УДК 323.15(477)

BONUSIAK A., Instytut historii, Uniwersytet Rzeszowski, Rzeszow, Polska

Bonusiak Andrzej - Dr. hab., Zastepca Dyrektora Instytutu historii, uniwersytet Rzeszowski, Rzeszow, Polska.

Політично-юридичні аспекти функціонування національних меншин у незалежній Україні (на прикладі польської меншини)

У статті розглядаються політично-юридичні аспекти функціонування національних меншин у незалежній Україні. Наводяться приклади розвитку польської меншини в незалежній Україні.

Political and juridical aspects of the function of the national minorities in the independent Ukraine are considered in this article. Some examples of the Poland minority's development in Ukraine are shown.

Отримання в 80-90 роках XX століття політичної самостійності у Польщі та незалежності в Україні мало величезне значення для взаємних відносин поміж двома державними органами та поміж мешканцями обох держав. Цей аспект торкається також і політично-юридичного становища поляків, котрі проживають на території України (а також і українців у Польщі). Умови, у яких діяла польська та інші меншини в Україні, були і перебувають під впливом випадково існуючих конфліктів і упереджень в минулому, що і тепер має вплив на актуальні міждержавні відносини та відносини міжсуспільні. Вплив на взаємні співвідносини більшостей та меншостей як в Україні, так і в інших державах створювали фактори суспільного, політичного, господарського та культурного характеру.

Величезне значення в таких укладах мали загальнополітичні фактори, що сталися причиною закордонної політики української держави та політики сусідніх з Україною держав. Безумовно істотними були також дії, спрямовані до нав'язання Україною добросусідських відносин з європейськими (i світовими) суспільствами; до демократизації внутрішнього життя, господарського розвитку тощо. Однак з другого боку такі дії відбувалися під могутньою пресією східного сусіда, позиції якого залишаються дуже міцними. Беручи до уваги подані вище аспекти, виглядає, що офіційні польсько-українські відносини були, щонайменше, правильні. Про це свідчать досить інтенсивні взаємні відносини (не один десяток офіційних візит найвищого рангу, цілий ряд спільних дій між державами, між адміністративними одиницями, постійний розвиток торгового обміну, створення спільного польсько-українського військового батальйону, спільні закордонні місії, чисельні наукові конференції та ін.).

Подані вище приклади діяльності повинні

були викликати корисне враження на українське та польське суспільство, поступово доводити до зміни існуючих стереотипів, які створювали найсерйозніші перешкоди в нормалізації взаємних відносин. Починається з'являтись взаємне розуміння. Хоч, наприклад, українці критикували введення в'їздових віз у Польщу після входу нашої держави у склад Євросоюзу, то з другого боку, однак, погодилися з тим, що правила їх видавання були найкориснішими для всіх східних сусідів Польщі. Істотним аспектом для майбутних відносин були події "помаранчевої революції" і однозначна заява поляків (незалежно від політичних переконань) підтримки табору В. Ющенка. Зрозуміло, що це не означає, що майбутнє поляків в Україні вже спокійне і забезпечене. Все залежатиме від того у якому напрямі йтиме далі ситуація в Україні.

Процес нормалізації відносин політично- юридичних умов функціонування національних меншин в Україні буде аналізованим на прикладі польської меншини. Подібні або навіть такі ж дії були застосовані українською владою у відношенні і до інших національних меншин. Значна частина з доданих нижче юридичних правил має загальнодержавний характер i внормовує загальні умовини функціонування таких етнічних груп (або громадян) в державі.

Найважнішим документом, який окреслює ці правила була Конституція з 28 червня 1996. Права громадян України, що походять з національних меншин докладно окреслені в Стат. 10 , де м.і. говориться, що: "(...) В Україні гарантується вільний розвиток, користування, охорона російської мови та інших мов національних меншин (...)"; Стат. 11, що заповідає "(...) Держава сприяє (...) розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. (...)".

Стаття 24 виключає можливість привілеїв чи обмежень для населення м.і. з приводу користування іншою мовою чи визнання іншого віросповідання. Функціонування національних меншин зокрема торкається Стаття 36: "(...) Громадяни України мають право на свободу об' єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (...)".

Далі права національних меншин знаходяться у записах Статті 53, котрі м.і. стверджують, що: "(...) Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства."

Мешканці меншинного походження можуть також покликатись на Статтю 54, де сказано "(...) Держава забезпечує збереження історичних пам' яток та інших об' єктів, що становлять культурну цінність, (...)". Існуючі та відомі з історії наші сучасні труднощі пов'язані реалізацією певних міждержавних укладів виникають із записів Статті 119, де в пункті № 3 є вказівка органам самоврядування: "(....) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин, а також програм їх національно-культурного розвитку."

Конституція також підтримувала записи введених Законом про національні меншини від 25 червня 1992 року, a правила користування мов національних меншин в державі поміщувала окрема ухвала. Вже перші слова однозначно окреслювали ситуацію: "Українська Республіка визнає живучість і суспільне значення всіх національних мов і безумовно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, беручи до уваги, що тільки вільний