УДК 323.31

МОДЕЛЬ "ПОЛІТИЧНОГО РИНКУ" В ПРОЦЕСАХ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ/ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

У сучасних суспільних науках з поняттям ринку пов 'язане уявлення про високий ступінь свободи, конкуренцію між його дійовими особами (продавцями й покупцями) та можливість недеструктивного вирішення конфліктів, що виникають в ринкових процесах. На думку Джеймса Б'юкенена, модель ринку може бути застосована до опису й аналізу політичних процесів і відповідного оцінювання ступеня їх демократичності. У цій статті розглядаються теоретичні уявлення про процеси на „політичному ринку" на основі характеру розподілу політичної влади, і ці підходи застосовуються для опису поточних політичних процесів та прогнозування можливих наслідків для розвитку системи державного управління як складової політичної системи.

In modern social sciences the notion of "Market" is related to high degree of freedom, competition between its actors (sellers and buyers) as well as possibilities of conflict resolution in market processes by nondestructive ways. James Buchanan says that the Market Model may be applied to description and analysis of political processes and correspondingly to evaluation of their level of democracy. This article presents the theoretical approaches to description of processes in the "Political Market" on a basis of a political power distribution within the political system. These approaches are used in analysis of current political processes and forecasting possible outcomes in the development of the public administration system as a component of the political system.

ВСТУП

Описові моделі системи прийняття політичних та державних/управлінських рішень, основані на вертикальній ієрархії політичних і державних інституцій [1], уже не дають адекватного уявлення про конкретні процеси та розподіл сил між різними політичними силами. Крім того, зосередження описової моделі на конкретній системі в конкретній ситуації обмежує пошук аналогій і виявлення закономірностей у процесах, а це, у свою чергу, заважає прогнозуванню їхніх можливих результатів і наслідків для окремих політичних інституцій, сегментів політичної системи, держави і суспільства в цілому.

В українській політології традиційним є розгляд процесів управління суспільним життям через інституційні інтереси та поведінку основних політичних гравців у їхній боротьбі за владу, здійсненні досягнутої влади чи намаганнях вплинути на владу. Такий підхід відповідає запропонованій Девідом Істоном моделі політичної системи як "чорної скриньки" в управлінні суспільним життям [2, c. 110]. Слід зазначити, що і ця модель, і численні інші підходи, що використовуються вітчизняними (заради правди слід сказати, що й багатьма провідними західними) дослідниками, майже виключно зосереджуються на процесах всередині політичної системи, при цьому стан суспільства, яке відіграє роль навколишнього середовища системи, і відповідні процеси в ньому розглядаються радше як підрядні ефекти, тобто як наслідки її рішень та їх впровадження на практиці. Проте сучасні уявлення про процеси управління суспільним життям значну увагу приділяють саме суспільним (недержавним і неполітичним) акторам вироблення публічних політик. Г.К.Колбеч ввів у модель вироблення і здійснення публічної політики вертикальну та горизонтальну складові [3, c. 49-52], щоб відобразити роль недержавних дійових осіб, а також інституцій, що знаходяться обік прямої адміністративно-управлінської вертикалі в кожному конкретному секторі діяльності суспільства.

У поширених нині в українській політології термінах горизонтальна складова політичного процесу відбиває рівень розвитку і характер діяльності "громадянського суспільства" . На думку вітчизняних дослідників, вплив інституцій громадянського суспільства на вироблення і здійснення публічної політики в Україні зводиться значною мірою лише до виборчих процесів і висування вимог про досягнення певних дій чи поступок від органів державного управління [4]. Основне ж навантаження у виробленні державної політики несуть органи державного управління та інші суб'єкти політичного процесу, а згідно з концепцією адміністративної реформи головна функція по розробці та впровадженню державної політики покладається на виконавчу владу [5].

З іншого боку, багаторічна практика демократичних країн стосовно процесів вироблення публічної політики свідчить радше про "переговорний", ніж "приписовий" характер цих процесів. У багатьох публікаціях провідних західних дослідників за основу аналізу публічної політики береться модель політичного ринку, тобто боротьба суб'єктів політичного процесу за досягнення і здійснення влади й за вплив на владу може бути подана через ринкові категорії [6]. Далі ми розглянемо, як застосування цього ринкового підходу до принципів і процедур вироблення державної політики в Україні на основі моделей розподілу політичної влади приводить до суттєво нових уявлень про політичну систему в цілому, дає змогу пояснити ряд подій недалекого минулого і спрогнозувати можливі дії політичної системи в недалекому майбутньому та їхні наслідки для подальших процесів демократизації, економічного, політичного й суспільного розвитку нашої країни.

ПОЛІТИЧНИЙ РИНОК І МОДЕЛІ

РОЗПОДІЛУ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ

Суб'єктами політичних процесів є, як відомо, органи державної влади (законодавчі, виконавчі та судові) і місцевого самоврядування, політичні партії, інші політичні інститути (наприклад, інститут президента, інститут виборів та референдумів тощо). В результаті тривалої еволюції з часів Гарольда Лассвелла, Герберта Саймона, Девіда Істона [7] уявлення про публічну (державну) політику як про "все, що органи державного управління обирають робити або не робити" [1, с. 19] поступилося місцем ідеям Гаєка і Б'юкенена про політичний ринок і ухвалення політичних рішень у результаті не стільки раціональної діяльності органів управління, скільки переговорів і досягнення взаємоприйнятних домовленостей ("консенсусу" в термінах Б'юкенена [8]) між суб'єктами цього ринку.

У ринковій