УДК [328.1:342.52](477)

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКО- ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ТА ПРОБЛЕМА ПОДОЛАННЯ ПРОТИСТОЯННЯ ГІЛОК ВЛАДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Стаття присвячена аналізу політичної ситуації в Україні та проблемі подолання суперечностей між гілками влади шляхом удосконалення законодавства та оптимізації діяльності політичної еліти.

The article is dedicated to the analysis of a political situation in Ukraine and problem of overcoming of inconsistencies between branches of an authority by advancing the legislation and optimization of activity of political superstrain.

Політичне життя сучасного українського суспільства відзначається частими загостреннями в боротьбі між різними політичними силами, гілками влади та вищими державними інститутами. Ситуація початку квітня 2007 року яскраво продемонструвала всю небезпеку політичного протистояння між гілками влади та різними політичними силами, яке цілком реально загрожує не тільки поступовому просуванню влади до вищих щаблів ефективного управління, а й ставить під загрозу саме існування цілісності української держави, зміцнення процесу демократизації всього українського суспільства.

В такій ситуації стає очевидною актуальність наукового дослідження питань оптимізації шляхів подолання системного протистояння гілок влади в сучасній Україні, законодавчого забезпечення та правового регулювання непродуктивного суперництва між політичними силами та групами політичної еліти. Саме дослідженню вказаних аспектів присвячена дана стаття. Вона передбачає спробу вироблення можливих рекомендацій щодо подолання руйнівних тенденцій в умовах гострого політичного протистояння існуючих

гілок влади та вищих державних інституцій.

На самому початку слід зазначити, що сучасне українське суспільство знаходиться на етапі удосконалення своєї політичної системи. Цей процес здійснюється в декількох напрямках і зачіпає практично всі провідні політичні інститути. Один з магістральних напрямків перетворень спрямований на зміну ролі держави в політичній системі. Його характерною рисою є поступова заміна пріоритету командно- керуючих функцій держави пріоритетом соціально-обслуговуючих завдань.

Гостра політична боротьба останніх років актуалізувала питання зниження ваги державної влади в суспільному житті, оскільки процес її завоювання неминуче супроводжується політичними кризами, розколює суспільство. Сьогодні виборчий процес неминуче сягає не лише питань зміни керівних політичних сил, але ставить на порядок денний питання зміни державного ладу. Яскравим прикладом саме такого стану речей можуть бути виборчі кампанії 2004 - 2006 років.

Саме в цей період на порядок денний стало питання про перегляд як співвідношення повноважень між гілками влади, так і забезпечення їх компетентного громадського контролю. Власний український досвід будівництва демократичного суспільства показує, що прийнята в 1996 році Конституція не є бездоганною і такою, яка встановила оптимальний для сучасного етапу розвитку українського суспільства політичний устрій. Одним з головних її недоліків стали диспропорції в повноваженнях гілок влади. В даному контексті слід зауважити, що серцевину політичної системи України складають інститути Парламенту, Президента і Кабінету Міністрів. Саме характер їх взаємодії дозволяв до недавнього дослідникам стверджувати, що формою правління Україна найближче знаходиться до суперпрезидентської республіки. Тобто такої форми, при якій незаперечний пріоритет у всіх сферах суспільного життя має саме інститут президентства.

І дійсно, якщо уважно проаналізувати повноваження і важелі інституту президенства, які діяли до запровадження з 1 січня 2006 року змін до Конституції, можна сміливо твердити, що за деякими показниками вони наближаються до повноважень царюючих осіб в абсолютних монархіях.

Але при цьому не треба забувати, що в 1996 році не стільки було важливим прийняття витонченого Основного Закону, скільки необхідним був сам факт започаткування нового конституційного порядку в молодій українській державі. Хоча саме прийняття вказаного документа було відносно нелегким завданням, все ж таки втілення його в соціально-політичну реальність стало набагато складнішим процесом.

Здійснені кроки з удосконалення конституційного ладу в Україні сьогодні змінили його де-юре, але щодо самого конституювання нової політичної системи, що її закладає Конституція, то можна впевнено твердити: процес її становлення тільки розпочався.

З самого початку запровадження змін до Конституції України, які здійснювалися в ході президентської виборчої кампанії 2004-2005 років, були помітні певні протиріччя між окремими положеннями, що вносилися до тексту Основного Закону. Більше того, частина нових положень мала не до кінця завершений вигляд і не дає відповіді на можливі питання. Зокрема це торкається цілої низки зазначених механізмів і компетенції гілок влади в процесі формування Кабінету Міністрів України та інших державних інституцій.

Певним наслідком недосконалості внесених змін стало протистояння між парламентською коаліцією та Президентом України від самого початку їх співпраці у формуванні Кабінету Міністрів. Питання про те, якими є наслідки не-внесення Президентом запропонованої коаліцією кандидатури голови уряду, стало одним з перших каменів спотикання, закладеним внесеними змінами до Конституції.

На жаль, цей документ чітко не відбиває можливих варіантів та прав і обов'язків посадових осіб та державних інституцій у багатьох випадках. Саме ця обставина поставила на новий рівень кількість звернень до Конституційного Суду України, який сьогодні переобтяжений як кількістю питань, які він повинен упорядковувати, так і мірою своєї відповідальності. В силу такого становища та вкрай нечітких положень частини окремих законодавчих документів, поєднаних з негативними традиціями тиску на судову гілку влади, дана установа виявила неспроможність швидко та ефективно вирішувати існуючі суперечності. Це спричинило виникнення ситуацій, розв'язання яких стало можливим не в межах діючого законодавства, а лише на рівні політичних домовленостей.

Сьогодні слід висловити важливість того, що Конституція України і текстуально, і опосередковано передбачає загальноприйняту в демократичних суспільствах