УДК 324 (091)

Фесенко А.М., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Деякі аспекти історії становлення виборчих технологій XX століття

У статті проаналізовано застосування маніпулятивних виборчих технологій в контексті ситуації соціально-політичної кризи на прикладі ситуації у Веймарській Німеччини у 20-ті - на початку 30-хроків XXстоліття.

The article analyzed manipulative electoral technologies inside social and political crisis situation. Weymar Germany was cited as an example for this research.

Вибори - невід'ємна складова політичного процесу у переважній більшості політичних режимів сьогодення. Завдяки ним відбувається формування та оновлення правлячої еліти суспільства, наповнення реальним змістом публічних владних структур, побудованих на засадах політичного представництва, що виконують насамперед репрезентативні функції.

У громадській свідомості суспільно-політична система, заснована на подібних принципах, майже автоматично сприймається як демократична: представництво через вибори ототожнюється з владою народних представників. Аналогічна схема закладена у чисельні теорії демократії, що культивувалися суспільнознавцями з часів епохи Просвітництва. В сучасній політологічній парадигмі, яка стала пануючою у пострадянській науці, вибори також розглядаються як безперечний атрибут демократичної системи [1].

Визнання виборів суспільно-політичним інститутом, критерієм існування демократії грунтується на двох припущеннях, присутніх в явній або неявній формі подібних тлумаченнях: по-перше, раціональність акту вибору, передумовою чого є обізнаність громадян; подруге, відповідальність обраних політиків за власну соціальну й політичну представницьку місію.

Щоправда, вказується на необхідність "чесних, прозорих, демократичних виборів", "вільного волевиявлення" тощо, які завжди лунають з вуст політиків і політологів різного рангу. Проте, на наш погляд, ці формули на практиці мають обмежене значення, адже вони трактують поняття "прозорості" лише як забезпечення рівних стартових правил "гри". Поза увагою залишається механізм інформаційно- психологічного впливу на волевиявлення людей, зміст агітаційних технологій суб' єктів електоральної боротьби.

Натомість у такий сфері, як прикладна політологія, що динамічно розвивається останнім часом на пострадянському просторі, питання виборів майже позбавлене "демократичної" міфологізації: предметом досліджень тут виступають різноманітні способи програмування електоральної поведінки людей через інформаційно- психологічний вплив на їхню свідомість.

В руслі прагматичного тлумачення виборів просліджуються цікаві аналогії. Наприклад, за висловленням російського фахівця М.С. Григор'єва, виборчі кампанії, а точніше, виборчі технології суб' єктів перегонів "покликані призвести до запланованих результатів", тобто, забезпечити обрання чи "розкрутку" політичної сили - і така мета досягається через створення й корекцію установок, емоцій, поведінки різних груп електорату. Як зазначає дослідник, такий механізм повністю тотожний до механізму "психологічних операцій" (за термінологією воєнної пропаганди), а методи, на яких побудовані інформаційні електоральні технології, як раз запозичені із даної сфери. Більш того, "в теоретичному плані ми можемо говорити про виборчу кампанію як про один із специфічних видів психологічних операцій" [2].

Отже, агітаційні виборчі технології в умовах конкуренції за голоси виборців здебільшого побудовані на засадах використання систем інтенсивної переконуючої масової комунікації: пропаганди, реклами, паблік рілейшнз із чітким розмежуванням ролей суб'єкта та об'єкта впливу. У ролі останнього, звісно, виступають виборці. За таких умов ефективність впливу може вимірюватися числом виборців, яких ментально примусили здійснити той чи інший електоральний вибір.

На наш погляд, це підводить до очевидного висновку: питання демократичності самого інституту виборів вирішується крізь призму відповіді не лише на питання формально- юридичної забезпеченості, а як мінімум, на ще три запитання стосовно:

середовища проведення виборів, в тому числі стану масової свідомості та рівня політичної культури виборців;

цілей, організаційно-фінансових та комунікативних можливостей політичних сил, що змагаються за голоси електорату;

питомої ваги агітаційних технологій того чи іншого типу - раціонального або маніпулятивного.

В цьому контексті є сенс звернутися до аналізу відомих історичних ситуацій XX століття, в яких сукупність вищезгаданих факторів певного спрямування призвели до використання виборчих кампаній відверто антидемократичними силами з відповідною апробацією маніпулятивних виборчих технологій.

Приклад, який варто проаналізувати, - Німеччина 1920-х - початку 30-х років XX століття, тобто, Веймарська республіка, що вважалася взірцем політичної демократії.

Здається, що сукупний вплив деструктивних соціально-політичних факторів виявився значно сильнішим за конституційні норми. Систематизуємо їх наступним чином:

економічна депресія і безробіття;

деформована соціальна структура із великою питомою вагою декласованих, маргіналізованих елементів, насамперед молоді, що є підгрунтям для їх політичної атомізації і натовпоутворення, тобто перетворення на найбільш зручні об'єкти політичного впливу;

радикальна ломка сталих моделей соціальної свідомості, цінностей і поведінки, звідси - почуття екзистенціальної небезпеки, страх перед невизначеністю і розчарування у традиційних формах

соціального і політичного існування; * ображені національні почуття.

Все це - підгрунтя для політичного радикалізму, в тому числі презумпції силових шляхів, простих рішень, вождізму, месіанізму. В такій ситуації виборчі перегони неодмінно стають полем змагання радикальних сил, знаряддям боротьби яких є шалена пропаганда власного курсу, який подається розгубленим масам як "рятівний", "месіанський". Причому спочатку вожді апелюють до потреби людини у соціальній безпеці, яка в сучасній психології, згідно з розробками відомого американського психолога А. Маслоу, відносяться до другого рівня базових потреб, натискають на інші "больові точки" масової свідомості: страх, відсутність життєвих орієнтирів та власної картини світу, небажання самостійно вирішувати життєві проблеми тощо.

Проте попит на радикалізм був сильний не лише в розгублених масах: в радикалізмі, а головне, у використанні дезорієнтованих мас у своїх політичних цілях були зацікавлені потужні соціальні сили елітарного характеру. Цю роль у Німеччині 20-30-х років відігравали олігархічні, військові та бюрократичні кола, які прагнули експансії