УДК 323 (477)

Ляпіна Людмила Анатоліївна, кандидат політичних наук, доцент кафедри соціології, в.о. декана факультету соціології Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили. Коло наукових інтересів - проблеми етнодержавотворення

ФЕНОМЕН ЕТНІЧНОСТІ: ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ

У статті аналізуються різні теоретико-методологічні підходи щодо визначення понять "етнічна ідентичність ", які існують у сучасній вітчизняній та зарубіжній етнополітологічній та етносоціологічній літературі.

In the article the author analyses various theoretical and methodological approaches towards definition of concept "ethnic identity" in the foreign and Ukrainian academic sources on the questions of ethnopolitolog and ethnosociology.

Проблема дослідження змісту поняття "етнос" є актуальним завданням сучасної науки. При цьому варто зауважити, що важливість теми обумовлюється як "лабораторними", суто творчими проблемами вивчення етнічної ідентичності, так і "живим" потоком етно- національного буття, складовими якого на сьогодні є етнічний ренесанс, політизація етнічності, розгортання етнополітичних конфліктів тощо. Тому аналіз змісту поняття "етнос" сприятиме розумінню процесів, що відбуваються в етнонаціональній сфері, допоможе уникнути багатьох непорозумінь у контексті розроблення етнополітики української держави, її практичної реалізації.

Найбільш помітний вплив на визначення теоретико-методологічних підходів обраного автором статті дослідження справили праці як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників.

Серед наукових доробок українських мислителів попередніх поколінь і вчених сучасності доцільно виокремити праці В.Антоновича, Ю.Бачинського, В.Винниченка, М.Грушев-ського, Л.Липинського, а також М.Вівчарика, О.Картунова, І.Кресіної, І.Кураса, В.Лісового, О.Майбороди, М.Обушного, Л. Нагорної, Ю. Римаренка, Л. Шкляра, М.Шульги та ін.

Проблема етносів є однією з основних у наукових доробках російських політологів, а саме: С. Арутюнова, Ю. Бромлея, Л. Дробіжевої та ін.

Дослідженню етнічної ідентичності в західному суспільствознавстві присвячені роботи Б.Андерсена, Ф.Барта, Е.Вілсона, К.Гіртця, К.Енлоу, Т.Кузьо, А.Мотиля, Е.Сміта та ін.

Метою даної статті є аналіз і характеристика різноманітних підходів, які існують в етнополітологічній та етносоціологічній науці, щодо визначення суті й змісту етнічної ідентичності як складової етнодержавотворення в Україні.

У найширшому тлумаченні поняття "ідентичність" означає комплекс внутрігрупових зв'язків, які виокремлюють дану спільноту з- поміж інших і які є основою для специфічних емоційно-ціннісних орієнтацій її членів [1].

М.Шульга визначає ідентичність як нерозривний зв'язок особи зі спільністю, ототожнення людиною себе з певною суспільною групою, вкорінену в духовному світі особи систему цінностей, ідеалів, норм відповідної спільності, що виявляється як стійке ядро [2].

Ідентифікаційна система групи складна і багатоманітна. Кожна людина усвідомлює себе одночасно членом кількох "ми-груп", вона ідентифікує себе. Отже, в поняття ідентичності вкладається, насамперед, емоційний аспект орієнтації особи, групи, соціуму. Англійське слово identity має такі значення: тотожність, справжність, осібність (самобутність).

На думку багатьох психологів-етнологів, зростання ролі етнічності в так би мовити, "смутні часи" - це реакція на невизначеність (оскільки нетерпимість до невизначеності - один із найпотужніших психологічних характеристик особи, що сприяє її адаптації до навколишнього середовища) [3].

Коли відбувається руйнація будь-якої (державної, соціальної) ідеї, що об'єднує суспільство, з метою задоволення основної потреби людини у визначеності та стабільності, на зміну виходить більш давня та стійка форма інформаційного структурування світу - етнічна. Тому зрозуміло, що саме на початку 70-х років ХХ століття, які характеризуються розпадом колоніальної імперії, створенням нових держав, загостренням міжетнічних відносин у самих країнах-метрополіях, розгорнулась гостра дискусія навколо проблеми етнічності. Результатом цих дискусій стали різні теорії, серед яких сучасні дослідники виділяють три основні - примордіа лістську, інструменталістську та інвентціоністську, або конструктивістську [4].

Представники першої школи (Г.Айзекс, М.Вебер, К.Гіртць, У.Коннор, М.Новак, Е.Сміт, Е.Шилз та ін.) поділяються на два напрями - соціобіологічний та еволюційно-історичний.

Розглядаючи етнічність як примордіальне (тобто первинне) утворення, засноване на спільності предків, приналежності до однієї раси, функціонуванні певних біологічних механізмів, прибічники соціобіологічного напряму пояснюють цей феномен за допомогою еволюційних ідей, тобто як явище, детерміноване генетичними та географічними факторами [5].

Автори й послідовники еволюційно- історичного напряму розуміють етноси як соціальні, а не біологічні спільноти, які пов'язані з соціально-історичним контекстом. Це - реально існуючі групи з властивими їм рисами - мовою, культурою, ідентичністю, що відрізняють їх від інших груп [6]. Проте, на думку Ю. Бромлея, дані риси формуються лише у відповідних умовах - територіальних, природних, соціально-економічних, державно- правових [7].

Загалом примордіалісти намагаються довести, що: 1/ початковими, вихідними "клітин-ками", "цеглинками" існуючих етнічностей є "прадавні кровно-родинні спільноти"; 2/ етнічні особливості мають "природжений характер" і передаються з покоління в покоління; 3/ "етнічні узи є найважливішими за будь-які інші узи", і етнічна ідентичність є головною серед інших ідентичностей; 4/ етнічна ідентичність є успадкованою й задовольняє "глибинні природні людські потреби"; 5/ взагалі, етнічність - це споконвічний, природний, реальний, стабільний і, загалом, позитивний феномен, в основі якого лежить спільне походження [8].

Примордіалістське уявлення про етнос, головним чином еволюційно-історичний напрям, до 60-70 років ХХ століття домінувало у світовій науці, а в радянському суспільствознавстві до початку 90-х років було чи не єдиним.

На відміну від попереднього інструменталістський підхід орієнтований не на пошук об' єктивних засад етнічності (інструменталізм сприймає етнос як факт), а на виявлення тих функцій, які виконують спільність та етноси. Тому, з'ясовуючи, яким чином етноси та етнічність реалізують потреби індивіда чи групи, інструменталісти не цікавляться питанням, чи є об'єктивна основа існування етносу. Прибічники цього підходу виходять з положення, якщо етноси та етнічність існують, значить вони слугують певним цілям і