[9].

Прикладом інструменталістського підходу до етнічності є інформаційна концепція етносу етнографа Н. Чебоксарова та етносоціолога С. Арутюнова [10]. Дослідники пропонують розглядати етноси як "просторово обмежені частки специфічної культурної інформації", а міжетнічні контакти - як обмін такою інформацією.

Згідно з третьою - інвентціоністською - концепцією розуміння феномена етнічності, етнічне почуття, уявлення та доктрини є інтелектуальним конструктом політиків, учених, письменників. Широке розповсюдження освіти та зростаючий вплив засобів масової інформації дозволяють передати ці ідеї масам. Ключову роль у мобілізації членів етнічної групи на колективні дії в ім'я політичних та соціальних цілей відіграють лідери, які вже часто переслідують власні інтереси й не завжди виражають волю народу.

Представники інвентціоністської школи (Б.Андерсен, Ф.Барт, П.Брасс, Е.Геллнер, М.Гехтер, Е.Гобсбаум, Д.Горовиць, Дж.Рот- шильд, В.Соллорс та ін.) стверджують, що: 1/ етнічність є винайденим, вигаданим, уявним феноменом, оскільки "її члени не можуть бути знайомі особисто чи навіть чути один про одного"; 2/ етнічність має мінливий характер, оскільки може і посилюватись, і послаблятись, і завмирати, і відроджуватись; 3/ етнічність має придбаний і ситуаційний характер, оскільки люди можуть, залежно від ситуації, приховати чи демонструвати свою етнічність, а при потребі й змінювати її; 4/ етнічна ідентичність є лише однією з багатьох ідентичностей, притаманних людині; 5/ етнічність є чимось похідним від соціального, породженням процесу модернізації, реакцією на процеси глобалізації, універсалізації та стандартизації.

Отже, інвентціоністи розглядають етнічність як ситуативний, нерідко "нав'язаний" феномен. Процес соціального конструювання, на думку російського професора В. Тишкова, може бути спрямований, зокрема, на компенсацію дефіциту культурної відмінності [11]. Так, національні еліти колишніх радянських республік у боротьбі проти центральної державної влади і супротивників намагалися мобілізувати свої етнічні групи і таким чином збільшити групові

Література

Нагорна Л. Рекомбінація ідентичностей і нове структурування українського соціуму // Наукові записки/ Збірник. -К.:ІПіЕНД, 2000. - Сер. "Політологія і етнологія". - Вип. 12. - С. 74.

Шульга Н.А. Этническая самоидентификация личности. К., 1996. - С. 93.

Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс- культурную психологию: Учебное пособие. - М., 1999.; Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. - М., 1998; Стефаненко Т.Г. Этнопсихология. - Вып. 1. - М., 1998.

Дынгес Ю. А. Этническая идентичность: характеристика основных концепций на примере российских немцев // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: ДНУ, 2001. - № 4(8). - С. 250.

Van der Berghe P.I. The Ethnic Phenomenon. - N.Y., 1981.

Гусейнов Г., Драгунский Д., Сергеев В., Цымбурский

Этнос и политическая власть // Век ХХ и мир. - 1989. - № 9. - С. 21-31.

Бромлей Ю. Очерки теории этноса. - М., 1983. -

145.

Картунов О. В. Західні етнонаціональні та

риси, щоб довести, що члени групи відрізняються не тільки однією певною рисою, а цілим комплексом відмінностей. Вони дійшли до того, що відмінності між росіянами та українцями, між узбеками та таджиками, киргизами та казахами за останнє десятиліття стали більш чіткими та різноманітними, ніж це було в радянський період.

Погоджуючись із багатьма положеннями окреслених шкіл, важливо відмітити, що жодна з них окремо взята не дає повного уявлення про етнічну ідентичність, оскільки першій із них притаманний біологічний редукціонізм, а другій - соціологічний. Етнічність є більш складним і багатовимірним феноменом. Вона, на думку О.Картунова, водночас є одвічною, природною, стабільною і модерною, мінливою, вигаданою.

Учений до основних індикаторів етнічної ідентичності пропонує включити: 1/ спільне походження (реальне або міфічне); 2/ культуру (або деякі ії елементи); 3/ мову (часто, але не завжди); 4/ історію (справжню або вигадану); 5/ традиції і звичаї; 6/ самосвідомість і етнонім

етнополітичні концепції: теоретико-методологічний аналіз. - Автореферат на здобуття наукового ступеня д. політ. наук / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 1996. - С. 21.

Арутюнов С.А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. - М., 1989; Дробижева Л.М. Национализм, этническое самосознание и конфликты в трансформирующемся обществе // Национальное самосознание и национализм в Российской Федерации начала 1990-х гг. - М., 1984. - С. 11-12 и др.

Арутюнов С.А., Чебоксаров Н.Н. Передача информации как механизм существования этносоциальных и биологических групп человечества // Расы и народы. - Вып. 2. - М., 1972.

Тишков В. А. Меньшинства в постсоветском контексте // Расы и народы. - Вып. 24. - М., 1998. - С. 56.

Картунов О.В. Вказ. праця. - С. 23-24.

Обушний М.І. Етнонаціональна ідентичність в контексті формування української нації. Автореферат на здобуття наукового ступеня д. політ. наук / НАН України, ІПіЕНД. - К., 1999. - С. 2.

Римарено Ю.І. Етнос і особа // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Відп. ред. Ю.І.Римаренко. - К.: