Змінюється й характер міграції в індустріалізованих країнах. Потік трудової міграції стає все більше незалежним від попиту і вкорінюється у тих секторах національних економік, яких уникають місцеві робітники.

Таким чином, підкріплена зростаючою

тенденцією до об'єднання сімей, тимчасова трудова міграція фактично перетворюється на нову форму постійної міграції.

На думку С. Тімура [9, с. 259-260], нова міграційна хвиля 90-х рр. характеризувалась певними особливостями:

поява нових типів мігрантів: від висококваліфікованих мігрантів до пошукачів притулку, нелегальних, тимчасових та транзитних мігрантів;

змінюється роль деяких країн Європи у міграційних процесах. Італія, Іспанія, Португалія і Греція, які традиційно були країнами-донорами, стають привабливими для імміграційних потоків;

масова міграція зі Сходу на Захід, якої побоювались на початку 90-х рр. у зв'язку з розвалом Радянського Союзу і лібералізацією міграційної політики у Центрально-Східній Європі, не відбулася. Натомість значно зросла міжнародна міграція до і з країн Центрально-Східної Європи. В той же час традиційні внутрішні міграційні потоки перетворились на міжнародні внаслідок формування нових незалежних держав у цьому регіоні;

спостерігається зростання кількості незаконних переміщень як серед тих, хто нелегально прибув, так і серед тих, хто залишився в країні без юридичного статусу;

зростає увага до питання вимушеної міграції, яку почали розглядати як частину більш широкої проблеми міграції разом з проблемою біженців та шукачів притулку. Однак динаміка зростання кількості

мігрантів по відношенню до загальної кількості населення свідчить, що масштаби міжнародної міграції не є занадто великими на глобальному рівні. У 1985 році мігранти складали 2,2% від загальної кількості населення, а в 2000 р. - 2,9% [10, с. 3]. Експертів дивують малі розміри міграції, оскільки "світ розвивається дуже швидко і стає надто тісним, проте більшість людей воліють проживати там, де народилися" [11, с. 4]. Спостерігається навіть уповільнення у зростанні обсягів міжнародної міграції. Так, за період 1975-1990 рр. кількість мігрантів зросла на 41 млн. осіб, але в межах 1990-2005 рр. мігрантів збільшилось лише на 36 млн. [12, с. 4].

Експерти [13, с. 8] зазначають, принаймні, два фактори, які впливають на зменшення обсягів міграційних переміщень порівняно з очікуваними даними, отриманими за допомогою економічних моделей. Перш за все це культурні, соціальні та політичні зв'язки з країною походження, а також "зв'язок" з країною прийняття, що виражається у можливості доступу мігранта до соціальної системи (можливість знайти помешкання та отримати доступ до ринку праці). Другим фактором стримання обсягів міграційних переміщень є жорсткий державний контроль приймаючих країн, що визначає кількість і структуру емігрантів.

Таким чином, не можна стверджувати про наявність глобальної міграційної кризи, скоріше спостерігаються серії міграційних криз по всьому світі. Більше того, деякі експерти [14, с. 9] звертають увагу на те, що пропорція людей, які переміщувались, була більшою на зламі XIX- XX століть, ніж на початку ХХІ століття.

Аналіз даних показує, що міжнародна міграція отримала глобальний вимір не через кількість мігрантів, а через розширення діапазону країн, які є активними учасниками міжнародних міграційних процесів. Наприклад, у 1965 році 90% міжнародних мігрантів було зосереджено в 44 країнах світу, а в 1990 році та ж частка мігрантів розподілялася вже між 55 країнами [15, с.7]. За результатами дослідження 152 держав, проведеного Міжнародною організацією праці, протягом 1970-1990-х рр. кількість країн-реципієнтів зросла з 39 до 67, донорів - з 29 до 55, таких, що одночасно і віддають, і приймають населення, - з 4 до 15 [16, с. 18]. Таким чином, урізноманітнились напрями міграційних рухів, і більше країн стало активними учасниками міжнародної міграції.

Спостерігається все більша спрямованість і концентрація міжнародних мігрантів у найбільш розвинутих регіонах. За даними ООН [17], на 2005 р. відсоток міжнародних мігрантів у розвинутих країнах від загальної їх кількості збільшився на 7,3% порівняно з 1990 р. і становить 60,5%. Кількість мігрантів зростає переважно в Європі та Північній Америці. Так, сьогодні кожен третій мігрант мешкає в Європі, а кожен четвертий - у Північній Америці. Порівняно з 1990 р. кількість мігрантів у 2005 р. збільшилась в Європі на 14,7 млн. і становить 64,1 млн. осіб, а в Північній Америці - майже на 17 млн. і становить 44,5 млн.. Серед країн з найвищим рівнем міжнародних мігрантів станом на 2005 р. лідирують США (38, 4 млн.), Російська Федерація (12,1 млн.), Німеччина (10,1 млн.).

Азія все ще відзначається великою часткою міжнародних мігрантів (28%). Натомість Латинська Америка і Кариби, Африка та Океанія характеризуються зменшенням кількості мігрантів. Це пояснюється зниженням у цих країнах кількості біженців унаслідок успішного врегулювання конфліктів і подальшої репатріації.

Як правило, міжнародні мігранти у розвинутих країнах походять з країн, що розвиваються, і їх відсоток помітно зростає. За даними ООН, на 2000-2004 рр. порівняно з періодом 1990-1994 рр. кількість іммігрантів з країн, що розвиваються, у Канаді збільшилась на 5%, у США - на 2%, у Франції - на 19%, у Німеччині - на 40%.

В останні роки спостерігається ще одна особливість міжнародної міграції - фемінізація. Зростання кількості жінок у переміщеннях населення пов'язується з підвищенням попиту на жіночу працю в окремих галузях, усе більшим сприйняттям суспільством економічної незалежності жінок та їх мобільності [18, с. 22], а також возз' єднанням сімей у розвинутих країнах.

Хоча відсоток жінок серед загальної кількості міжнародних мігрантів