У перші роки незалежності України спостерігалося збільшення питомої ваги українців серед в'їжджаючого в Україну населення і зменшення - серед виїжджаючого. Завдяки цьому позитивне міграційне сальдо 1991 р. склалося за рахунок українців на 40%, в 1992 році - на 60%. Серед інших національних груп, які брали участь у міграційних процесах, переважали росіяни [45, с. 64]. Важливою складовою імміграції стало повернення депортованих кримських татар. Протягом 1991-1993 рр. в'їхали 88,5 тис. осіб, що становило майже 7% від чисельності міграційного припливу [46, с. 77].

У цей період дещо зменшилась порівняно з другою половиною 80-х рр. еміграція з України до країн "старого" зарубіжжя, що було обумовлено загостренням міжнародної ситуації, розпадом Радянського Союзу та проголошенням незалежності України. У 1992 р. кількість оформлених для еміграції документів, за даними МВС України, була на третину меншого від 1991 р. і становила 44 тис. У наступні роки чисельність емігрантів зросла, хоча й не досягла рівня 1990 р. [47, с. 82].

Внаслідок економічної кризи привабливість України для іммігрантів зменшилась. Тому другий період характеризувався різким зменшенням чисельності імміграційних потоків, спрямованих в Україну з колишніх республік СРСР, а також зростанням еміграції. В результаті цього від'ємне міграційне сальдо у 1994 р. досягло позначки - 143,2 тис. осіб [48, с. 57].

У даний період переважна більшість емігрантів з України виїхала до Росії. За 5 років такої тенденції Україна втратила 636 тис. осіб. На Росію переорієнтувалась також частина міграційного потоку з неслов' янських республік колишнього СРСР, що раніше був спрямований в Україну. Проте частина втрат компенсувалась завдяки в'їзду з тих самих республік колишнього Радянського Союзу, з якими міграційне сальдо залишалось позитивним. Передусім це Узбекистан (35,7 тис.), Казахстан (20,7 тис.), Грузія (10,5 тис.), Вірменія (9 тис. осіб). Як зазначає О.А. Малиновська, "... міграційний приріст завдяки обміну населенням з неслов'янськими республіками колишнього СРСР скорочувався, але не так стрімко, як в обміні населенням з Росією" [49, с. 78].

Більшість серед мігрантів становили українці і росіяни. Позитивний міграційний приріст щодо етнічної групи українців зберігався з більшістю країн СНД і Балтії. Проте відбувався значний відтік українців до Росії. Внаслідок цього за 5 років сальдо міграції з зазначеними вище країнами стало від'ємним (38 тис. осіб). Тривала репатріація кримських татар, кількість яких за даний період зросла на 36 тис. (що становило 6% від загальної кількості прибулих в Україну). Приблизно паритетною була кількість білорусів та молдован щодо в' їзду і виїзду. Натомість Україна залишалась привабливою для вихідців з країн, де політична та економічна ситуація була гіршою за українську. Так, міграційний приріст вірменів за 5 років склав 10 тис. осіб. Позитивне міграційне сальдо також було зафіксовано щодо грузинів, азербайджанців, таджиків.

У 1994 р. рівень еміграції з України до країн "старого" зарубіжжя сягнув найбільшої позначки за весь період незалежності України - 58,7 тис. осіб. У наступні роки кількість виїздів з України на постійне проживання стабільно зменшувалась.

Початок третього періоду характеризувався досить низьким рівнем стабілізації. Помітно скоротилось від' ємне міграційне сальдо України з країнами СНД та Балтії. Хоча в 1999 р негативне міграційне сальдо дорівнювало - 0,5 тис. осіб, такий показник був у 60 разів меншим, ніж у 1998 р. Від 2000 р. негативне сальдо збільшилося і в 2002 році становило вже - 13,5 тис. [50, с. 400]. Однак у 2004 р. міграційне сальдо з країнами СНД знову стало позитивним і було зафіксоване на позначці в 3,7 тис. осіб [51, с. 376].

Обмін населенням із зазначеними вище державами не є однорідним. Відносною активністю відзначаються міграції з Росією, Молдовою та Білоруссю. Натомість міграційні зв'язки з країнами Балтії практично припинилися. Контакти із Закавказзям та Центральною Азією стали односторонніми й характеризуються нечисленним, але стабільним припливом населення до України, триває репатріація.

Даний період характеризується також поступовим зменшенням рівня еміграції з України до країн "старого" зарубіжжя. Наприклад, кількість дозволів на еміграцію у 2002 р. складала 26,7 тис., що було найменшим показником за період незалежності і втричі меншим, ніж у 1991 р. [52, с. 81].

Країни, до яких прямують емігранти з України, О. А. Грішнова та О.М. Білик [53, с. 11] пропонують поділити на дві групи: до першої належать країни, представники яких компактно проживають в Україні (Польща, Німеччина, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Греція, Ізраїль); до другої - традиційні країни імміграції (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія).

Основними країнами еміграції були і залишаються Німеччина, США, Ізраїль. Репатріація в Україну з країн "старого" зарубіжжя є незначною і складає біля 4-6 тис. осіб на рік. У результаті значного розриву між виїздом і в' їздом для України формується загальний від'ємний міграційний баланс. За період 1991-2002 рр. за рахунок виїзду в даному напрямі населення України скоротилося на 450 тис. осіб (виїхало біля 600 тис. осіб, в'їхало - 150 тис.). Таким чином, незважаючи на позитивне міграційне сальдо з пострадянськими державами, скорочення населення України відбулось і через зовнішні міграційні переміщення. За 1991-2002 рр. внаслідок зовнішньої міграції населення України зменшилось більше, ніж на