Концепція гендера, оформлена у 1990 р. і підтримана програмами соціальними і культурними у рамках ООН ("Гендер у розвитку"), займає важливе місце у становленні суспільства рівних можливостей для жінок і чоловіків. Концепція виходить з того, що хоча чоловіки і жінки біологічно різні, існують й інші соціально-культурні розбіжності між статями, що склалися історично. Зокрема, стать (sex) має біологічне коріння, а гендер (gender) - культурне. Концепція гендера слугує аналітичним іструментарієм дослідження причин, що призводять до дискримінації як чоловіків, так і жінок. Впровадження поняття гендеру і його використання стосовно аналізу проблем дискримінації щодо жінок обумовлено переконаннями, що повноцінний розвиток не може здійснюватися без участі жінки в суспільному процесі в усіх його сферах, поняття рівності, правосуддя не є виключно поняттями чоловічого суспільства [4].

На думку авторів збірки статей "Громадянське суспільство на порозі нового тисячоліття" (1999), ХХ століття розпочалося активним втручанням жінки в громадянське суспільство. Жінки почали формувати власні вимоги з питань освіти, працевлаштування, політичної участі і з цією метою вдалися до створення власних організацій. Сучасна жінка- лідер виросла на грунті участі в недержавних організаціях, що є частиною громадянського суспільства. З часу прийняття Всесвітньої Декларації прав людини (1948) жінці вдалося посісти вагоме місце у міжнародних організаціях та ініціювати ряд заходів для суттєвого утвердження свого статусу:

1952 - Угода з жіночих політичних прав.

1979 - Конвенція " Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок".

1975 - Найробійська платформа дій для просування жінок.

- Декларація з прав людини (протокол про жіночі людські права).

- Міжнародна конференція з проблем народонаселення.

- IV всесвітня конференція жінок у Пекіні та платформа жіночих дій.

Сприятливий клімат для просування жінки склався завдяки її активності у громадському житті. Саме з 60-х років минулого століття жіночі організації та групи стали активно зростати, вони зробили великий вклад у розвиток гендерних аспектів глобальних проблем, таких як бідність, безпечне навколишнє середовище, охорона життя. У 1990 році Комісія ООН зі статусу жінки визнала позитивні результати втілення Найробійської платформи жіночих дій (1975), зазначивши, що вона дозволила виявити негативні суспільні чинники, які впливають на жінку: еконономічні кризи, демографічний вибух, скорочення бюджетів на соціальні потреби, скорочення жіночої участі в освіті, гальмування впровадження медичних програм з репродуктивного здоров' я, зростання жіночого безробіття, падіння активності участі жіноцтва у політичному житті. ХХ ст. визначено як "століття фемінізації бідності", оскільки виявлено, що 48% жінок живуть у бідності, в той час як чоловіки, що бідують, складають 30%. ООН з метою подолання згаданого явища запровадила нову спеціальну програму "Жінка у розвитку" (1995), результаті її реалізації у 1998 році вже 163 держави ратифікували Женевську конвенцію "Про подолання всіх форм дискримінації щодо жінок" (1979), яку ще називають "жіночою конституцією" (CEDAW). Є проблеми з дотриманням принципу рівності зайнятості і оплати праці чоловіків і жінок. Згідно з даними відділу соціальної безпеки і досягнення гендерної рівноваги Міжнародної організації праці (МОП), жінки складають 1/3 частину всіх працюючих, а їх зарплата значно менша за чоловічу. До того ж вони все ще не мають рівного з чоловіками доступу до економічних і технічних ресурсів. У політичній сфері жінка все ще на шляху до досягнення паритетної рівності у владних структурах: лише декілька країн у 1995 р. мали понад 30% жінок у сфері прийняття державних рішень і лише 10% з них мали місця у Законодавчих зборах. Жінки складають меншість у політичних партіях, у виборчих списках [5, 57-59].

У ХХІ ст. все більше актуалізується диференціація чоловічого та жіночого підходу у вирішенні політичних проблем соціуму. Жіноча присутність у політиці, і особливо у прийнятті рішень, визначається умовою запобігання явищам соціально-політичного регресу - насильству, гнобленню, експлуатації. Гендерний підхід все більше проникає у сфери політичного управління, стає реальною політичною силою впливу на забезпечення сталого людського розвитку, рівності та миру. Визнання гендерної рівності як основної глобальної політичної стратегії світового розвитку відбулося на ХХШ спеціальній Генеральній Асамблеї ООН (Нью- Йорк, 2000). У прийнятому "Пакті Розвитку Тисячоліття" (2000-2015 рр.) серед восьми пріоритетних цілей (подолання бідності, створення здорового довкілля, зменшення поширення інфекційних хвороб, повага до прав людини, запобігання світовим війнам) третє місце посідає розвиток гендерної рівності та надання повноважень жінкам. Водночас констатується, що основний зміст світової політики - це політика творення суспільства гендерної рівності, де чоловіки і жінки мають рівні права, свободи і можливості для добровільної участі як рівноправні партнери у всіх сферах суспільства і користуються рівними політичними, економічними, соціальними, культурними привілеями і несуть однакову відповідальність. Для визначення стану справ у сфері гендерної рівності ООН пропонує державам здійснити гендерний аналіз суспільного життя і владних структур [6, 3-7]. Гендерний анализ - це дослідження ролей, стосунків та процесів, що визначають ступінь рівноваги чи її відсутності у розподілі праці між чоловіками і жінками, життєвих навантажень, доступі до власності, участі у прийнятті рішень як у приватному, так і в суспільному житті). З 1997 року визнано, що долання гендерної нерівності й забезпечення гендерного вирівнювання в усіх сферах суспільного життя потребує комплексних заходів і має стати органічною