До того ж, цілком можливо вивчити поведінку одного або декількох суб'єктів політичного життя, але вивести будь-яку формулу політичних процесів у нестабільних системах дуже складно.

Водночас, лише частково можна погодитись із такими труднощами політичного прогнозування, в першу чергу тому, що головне завдання цієї галузі науки - не передбачити майбутнє, а здійснити політичний моніторинг, аналіз можливих політичних рішень, їх наслідків та обрати найбільш оптимальне. Ефективність прогнозів політичних подій не може зводитись тільки до ступеня їх достовірності, точності. Не менш важливо знати наскільки той чи інший прогноз сприяє підвищенню обгрунтованості, об'єктивності та ефективності розроблених на його основі рішень. Це, зокрема, доводить значимість політичного прогнозу для прийняття найбільш раціональних рішень. Ціль прогнозування - не просто передбачити ті чи інші явища майбутнього, а сприяти більш ефективному впливу на них у потрібному напрямку.

Коли прогноз викликає реакцію суспільства, спрямовану на зміну перебігу соціальних процесів, можна говорити про прогностичні ефекти. Американські дослідники Р. Мертон (1949 р.), Т. Гордон і О. Хелмер (1960-ті рр.) узагальнили відомості про такі явища і назвали їх самоорганізацією прогнозів [8, c. 60]. Інколи в таких випадках науковці користуються терміном «ефект Еди- па». Протилежний результат відбувається, якщо прогноз не збувається тому, що став відомим. Таке явище позначається визначенням «самоліквідація прогнозів». Якщо самоорганізація чи самоліквідація проявляється не повною мірою, мову ведуть про «прогностичний зсув».

Відомий прогнозист В. Матвієнко вказує на наступні види прогностичних ефектів [8, c. 60-63].

«Прогностична паніка» виникає під час моди на прогнози негативних явищ. У такому випадку в псевдопрогнозистів може виникнути впевненість у наближенні «краху» і «катастрофи». Такі настрої в наш час властиві багатьом футурологам. «Прогностична сліпота» спостерігається у прогнозиста, орієнтованого лише на позитивні прогнози і який може пропустити «несприятливий» прогноз, без знання якого сприятливі тенденції можуть і не виявитись. Ефект «прогностичної моди»: прогнозист робить успішні прогнози в певній галузі, до якої таким чином привертається увага інших дослідників. Але часто «золота жила» швидко виснажується через недостатність зібраного матеріалу з історії розвитку даного явища, і ефективність прогнозування знижується. Прогноз, який залишився поза увагою, не викликав ніякої реакції людей, можна назвати нейтральним (прихованим) прогнозом.

Отже, прогнозування - не просто дослідницький метод, але й засіб впливу на суспільство, який обов'язково містить філософсько-соціологічний компонент. Дійсно, на певному етапі прогноз може вирішити проблему, зменшити невизначеність та впорядкувати ситуацію. Прогноз завжди несе в собі певну альтернативність, і тим самим стає невід'ємним елементом прийняття політичного рішення.

Прогноз у сфері політики не стільки відіграє роль традиційного пророцтва, скільки є технологією, яка вказує, за яких умов і за допомогою яких засобів можна досягнути бажаного майбутнього. Саме такий прогноз у теоретичній політології називається нормативним.

Нормативний прогноз дійсно дуже близький до процедури прийняття політичного рішення, адже при цій процедурі також ставиться мета, якої необхідно досягнути, а потім ведеться пошук оптимальних шляхів реалізації такого завдання.

Пошуковий прогноз виконує функцію пошуку проблемних вузлів. Їх автори прагнуть виявити основні риси в сучасному політичному процесі та прагнуть продовжити їх на майбутнє. У даному випадку мова йде про пошук «альтернат- тивних майбуттів» - автор пропонує відразу декілька версій подій. Це збільшує шанси, що якась частина дійсно відбудеться, але водночас важко зрозуміти, яким чином буде виглядати політична ситуація.

Мета цього типу прогнозів полягає у виявленні й уточненні перспективних проблем, які підлягають розв'язанню засобами політичного управління за умови збереження наявних соціально-політичних тенденцій.

Для органів політичного управління мати науково обгрунтовані прогнози означає передбачати хід політичних подій і відповідно вчасно реагувати на небажані ситуації, підвищувати ефективність управління та контролю. Звичайно, для того, щоб передбачити певну подію, зуміти достовірно описати те, що може відбутися, необхідно виконати безліч умов, що видається надзвичайно складним в умовах невизначеності, нестабільності сучасного політикуму. Тим не менш, постійне прагнення до передбачення можливих наслідків прийнятих політичних рішень є невід'ємною частиною політичного життя.

Надійність та зваженість прогнозу визначається розвиненим методологічним апаратом і досягненнями теорії прогнозування. Підвищити якість політичного прогнозу, збільшити ступінь достовірності та надійності цілком реально завдяки використанню наукових методів прогнозування.

Найчастіше у політичному прогнозуванні використовується метод колективної експертної оцінки, колективна генерація ідей («мозкова атака»), дельфійський метод, побудова сценаріїв, метод імітаційного моделювання, методи прогнозної екстраполяції, морфологічного аналізу. В цілому наукове прогнозування спирається на об'єктивні закономірності, логіку, якісну інформацію, математичні методи. У межах відповідних досліджень сьогодні постійно вдосконалюються наукові засоби, які слугують підвищенню обгрунтованості прогнозів.

Таким чином, викладений аналіз дозволяє зробити такі висновки:

По-перше, політична система будь-якої держави не може розвиватися без передбачення, прогнозування майбутнього. Чим вищий рівень розробки прогнозів, тим більш високу результативність має політичне управління суспільством. Без вміння передбачати хід та розвиток політичних процесів не можна забезпечити стабільність розвитку та функціонування політичної системи в цілому, сприяти її адаптації до внутрішніх та зовнішніх змін.

По-друге, політичне