УДК 32.01:159.9

Левченко Л.О.

ПОЛІТИЧНЕ НАСИЛЛЯ ЯК РІЗНОВИД ТИСКУ У ВЛАДНИХ СТРУКТУРАХ

У статті аналізуються теоретичні засади феномену політичного насилля, його різновиди та особливості використання на різних рівнях владних відносин.

Ключові слова: насилля, різновид, структура, політична еліта, політична влада, державне втручання, влада, політична мета, засоби.

В статье анализируются теоретические принципы феномена политического насилия, его разновидности и особенности использования на разных уровнях властных отношений.

Ключевые слова: насилие, разновидность, структура, политическая элита, политическая власть, государственное вмешательство, власть, политическая цель, способы.

This article deals with the theoretical bases of the political violence' phenomenon, its variety and peculiarities of use on the different levels of authority relationships.

Key words: violence, kind, structure, political elite, political power, government interference, power, political target, means.

«Насильство виступає одним з джерел влади. Проте влада (у тому числі і державна) не зводиться до насильства. Доцільно виходити з припущення, що насильство є симптомом кризи влади» [5].

Політичне насилля як засіб влади є конкретно-історичним феноменом. Це свідчить про те, що його зміст і характер конкретизуються і змінюються в різні часи і за різних обставин. Сутність його - це певна політика насилля, що впроваджується. При цьому виділяються внутрішній і зовнішній аспекти політичного насилля. Внутрішній аспект передбачає таку політику влади, що орієнтована передусім на конкретний політичний напрям розвитку суспільства, країни. Зовнішній аспект орієнтований на певну політику насилля держави на міжнародній арені [2, с. 20].

Для того, аби дати чіткіше визначення політичного насилля, потрібно, насамперед, розглянути його у взаємозв'язку з центральною політологічною категорією, якою є влада. Світ політичного - це сфера життєдіяльності, де головне місце займають відносини індивідів і груп з приводу влади. Тому аналіз сутності політичного насилля варто проводити з урахуванням його ролі й місця у владних відносинах.

Як і насилля, влада є об'єктом численних інтерпретацій. Однак, якщо узагальнювати різноманітні погляди на владу, які мають місце у політичній науці, можна зробити висновок, що більшість авторів розглядають владу як здатність і можливість соціального суб' єкта здійснювати свою волю, у разі потреби нав'язуючи її тим, хто є об'єктом владного впливу. Влада, за словами К. Гаджієва, - це «здатність її суб'єкта (окремої особистості, групи людей, організації, партії, держави) нав'язати свою волю іншим людям, розпоряджатися та управляти їхніми діями чи то насильницькими, чи то ненасильницькими засобами і методами» [2, с. 16].

Як видно з цього визначення, політичне насилля належить до засобів влади, тобто до тих засобів, прийомів, за допомогою яких суб'єкт влади здійснює свою волю. Італійський дослідник Г. Барб'єлліні Амадеі доповнює визначення влади здатністю «контролювати засоби здійснення впливу на інших».

Таким чином, політичне насилля розуміють як використання примусу для здійснення владної волі або оволодіння владою. Зважаючи на вище- викладене, політичне насилля - це примус, що використовується як засіб нав'язування волі суб'єкта з метою оволодіння владою, насамперед державною, її використання, розподілу, захисту. Це визначення відображає складність владних відносин, розмаїття їхніх виявів і відповідно ба- гатофункціональність політичного насилля.

Насилля, залежно від обставин, може мати об'єктивний чи суб'єктивний, «природний» чи штучний, обмежений чи надуманий характер.

Коли він обумовлений протилежністю та зіткненням об'єктивних інтересів класів, груп, націй, реальним протистоянням великих груп людей, тоді конфлікт і насилля, які є його наслідком, мають об'єктивну, реальну природу, сутність. Але існує і насилля суб'єктивного, волюнтаристського характеру, що йде не від об'єктивних історичних потреб, не від законів суспільного розвитку, а від суб'єктивно-свавільного наміру єдиновладних правителів та вузької групи їх оточення «змінити» суспільний лад у країні, замінити тенденцію суспільного розвитку різким свавільним поворотом [1, с. 163-164].

Насилля можуть застосовувати різні агенти політичноі системи: держава, партії, терористичні організації, групи, окремі особистості. Загалом можна виокремити три групи суб'єктів політичного насилля: еліту, контреліту та маси. Влада, або еліта, найчастіше є суб'єктом політичного насилля. Політичне насилля влади може здійснюватися або заради інтересів широких мас населення, або практично проти більшості народу для збереження власної влади [2, с. 21].

Еліта використовує насилля, коли її легітимність наражається на загрозу або коли порушуються чинні юридичні норми. Її влада в остаточному підсумку засновується на тому факті, що вона є єдиною політичною силою, котра у межах існуючого юридичного порядку має право на застосування сили. Насилля - це останній аргумент, яким користується еліта для збереження своєї влади. Отже, насилля «згори» використовується для збереження та відтворення відносин панування і підкорення. Відповідно, юридична система організована таким чином, щоб полегшити еліті застосування насилля. Особи, що складають еліту, намагаються зробити все, щоб використання насилля не мало вигляду акту сваволі, а тому дбають про форму її легітимності [1, с. 164].

Контреліта застосовує насилля у випадках, коли вважає, що шлях до влади їй закрито, а вона, тим часом, володіє необхідними фізичними та організаційними можливостями. Очевидно, що зовсім не будь-яка контреліта, усвідомлюючи, що її сподівання на владу не справджуються, вдається до насилля. Крім того, особливістю політичного насилля контреліти є те, що зазвичай воно застосовується за посередництвом мас [2, с. 21]. Насилля мас може набирати різних форм - вуличної боротьби, захоплення приміщень, взяття заручників, участі в революційних рухах тощо.

Прояви і масштаби насилля в політиці можуть бути різними.