УДК 32.019.51

Шерман О.М.

ДІАХРОНІЧНИЙ АСПЕКТ ВПРОВАДЖЕННЯ СТЕРЕОТИПІВ У ПРОЦЕСІ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

У статті аналізується еволюція комунікативних каналів, яким протягом різних епох належала провідна роль у формуванні політичних стереотипів.

Ключові слова: стереотип, політичний процес, комунікація, аспект, соціально- політична інформація, політичне життя, шлях поширення, політична дійсність, управління.

В статье анализируется эволюция коммуникативных каналов, которым в течение разных эпох принадлежала ведущая роль в формировании политических стереотипов.

Ключевые слова: стереотип, политический процесс, коммуникация, аспект, социально-политическая информация, политическая жизнь, путь распространения, политическая действительность, управление.

In the article analyzed evolution of the communicative channels during formation of the political stereotypes.

Key words: stereotype, political process, communication, aspect, social and political information, political life, way of distribution, political reality, management.

Постановка проблеми. Хоча одним із джерел формування політичних стереотипів сучасного соціуму виступає діяльність ЗМІ, політичний стереотип як феномен виник задовго до їхньої появи. Оскільки кожна соціально-політична система створює набір певних стереотипів, слідування яким необхідне для успішного функціонування даної системи [4, с. 118], процеси створення і впровадження у суспільну свідомість системи політичних стереотипів як частини офіційної ідеології починаються із створенням перших держав, причому з самого початку свого існування стереотип формується і впроваджується у процесі політичної комунікації. Французький соціолог Р.-Ж. Шварценберг визначає політичну комунікацію як «процес передачі політичної інформації, через посередництво котрого інформація циркулює між різними елементами політичної системи, а також між політичною та соціальними системами» [8, с. 174].

Незважаючи на актуальність вивчення створення та функціонування політичних стереотипів з огляду на суспільно-політичні процеси останніх десятиліть, у вітчизняній політології практично відсутні дослідження процесів впровадження системи політичних стереотипів у суспільну свідомість до появи ЗМІ. Між тим, на нашу думку, ґрунтовне дослідження процесів формування та впровадження політичних стереотипів вимагає аналізу цих процесів не тільки у синхронії, але й у діахронії.

Метою даної статті є аналіз еволюції комунікаційних каналів, яким належала протягом різних історичних епох провідна роль у формуванні політичних стереотипів до появи засобів масової комунікації. Такий аналіз не тільки розширює хронологічні рамки досліджуваного явища і дозволяє побачити його під новим кутом зору: без урахування історичних витоків неможливе повне розуміння природи будь-якого політичного феномена, у тому числі і стереотипу.

На думку дослідників, комунікаційний канал - це реальна чи уявна лінія зв'язку (контакту), якою повідомлення рухаються від комуніканта до реципієнта, і яка надає кому- ніканту та реципієнту засоби для створення та сприйняття повідомлення, тобто знаки, мови, коди, матеріальні носії повідомлень, технічні пристрої [7, с. 45]. Існує декілька класифікацій комунікаційних каналів (зокрема, їх поділяють на природні та штучні [7, с. 46]; причому найбільш фундаментальне розрізнення пов' язане зі словом.

Вербальний канал (канали) комунікації передає інформацію через посередництво слова; він історично вторинний і розвинувся разом із здатністю до мовлення. Найстаріший, невербальний канал комунікації починається з міміки, жестів, окремих звуків, тобто з діяльності, пов'язаної з суто фізичними можливостями людини. У процесі історичного розвитку з'являються технічні позамовні засоби передачі інформації - зокрема, малюнок. Окремі дослідники, говорячи про технічний бік діяльності людини, використовують поняття візуальної комунікації [Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия].

На початку цивілізації візуальна комунікація була невіддільна від усної, вербальної та позамовної [1, с. 37]; і у перших державах в історії людства саме візуальним каналам належить першість у процесі формування стереотипів, а серед вербальної комунікації переважає усна форма. Візуальна комунікація поділяється на статичну - це образотворче мистецтво (картини, малюнки, фрески, мозаїки тощо), скульптура малих і великих форм (монументальне мистецтво), архітектура й містобудування, декоративне мистецтво та динамічну - це релігійні та офіційні ритуали, обряди, збори [1, с. 38-39]. Динамічна візуальна комунікацію могла зберігати риси первісного синкретизму і містити поряд із невербальними вербальний компонент.

Таким чином, значна частина соціально- політичної інформація передавалася через візуальні образи, які є більш безпосередніми, ніж слово, у тому сенсі, що вони безперешкодно проникають у свідомість і для свого «впізнання» не вимагають жодних «додаткових» умов, оскільки акт мислення за своєю природою зоровий, образний. Образ або не вимагає декодування, або декодування його є простішим порівняно зі словом. Зрозуміло, що це полегшує впровадження стереотипу, який, на думку окремих дослідників, сам є образом.

Статичний образ закріплює окремий елемент дійсності, робить його незмінним. Він «збільшує» його масштаби, гіперболізує; вириваючи з ряду однорідних елементів, він зосереджує на ньому увагу реципієнта і викликає певні емоції. Незмінність статичного образу сприяє закріпленню цих емоцій, які щоразу при зустрічі з ним повторюються. Водночас статичним візуальними образам притаманна певна «смислова бідність» порівняно з образами візуальним динамічними: вони «працюють» на досить обмежене коло ідей та асоціацій.

Роль візуальних каналів у перших державах пов'язане насамперед із соціальними особливостями тогочасного суспільства, найважливішою серед яких є низький рівень освіченості населення, а система впроваджуваних через ці канали стереотипів - з типом політичної культури. Для тогочасних держав був характерний патріархальний тип політичної культури, коли системою одноособово керує лідер, а від громадян вимагають винятково покори; інтерес до окремих аспектів державного управління не схвалюється, участь громадян у політичних процесах зведена до мінімуму. Відповідно, серед політичних стереотипів домінували ті, які мали гарантувати покору населення, і насамперед - позитивні стереотипи влади. Стосовно тогочасного суспільства