що її наявність свідчить про недемократичності державної політики в країні у сфері засобів масової інформації. В той час як А. Биченко у своїй роботі аналізує як українські громадяни оцінюють рівень свободи слова в Україні, журналісти І. Жданов та Ю. Якименко показують свободу слова в Україні відповідно до експертних оцінок українських журналістів, які звертають увагу на наявність політичної цензури та, відповідно, на сутінки свободи слова в Україні.
Зазначимо, що історія мас медіа у демократичних суспільствах Західної Європи та Північної Америки була історією боротьби за свої права. Наприклад, перші закони по впровадженню цензури були видані Римо-католицькою церквою в 1482 р. через публікацію критичних до церкви памфлетів. Перший індекс Папи Римського вийшов у 1559 р. Він забороняв читання певних текстів, а не тільки їх публікацію. До XVIII століття цензура газет була легітимною в інтересах держав. Тоді, після революцій кінця XVIII століття в Америці та Європі, які вплинули на всю Європу, боротьба за свободу друку та відміну цензури стала більш ефективною [17]. Дж. Кеане у першому розділі своєї монографії «Медіа та демократія» показує історію боротьби за свободу друку у країнах Заходу. Відповідно до його висновків, «довга та виснажлива боротьба за свободу друку спочатку та з найбільшим розмахом виникла в Великій Британії (звідки швидко розповсюдилась на Америку та, з меншим розмахом, на європейський континент)» [18].
Відповідно, для даного дослідження актуальним є приклад історичної боротьби за свободу медіа у Великобританії. Загально визнаним є факт того, що британські медіа боролися за свою свободу від політичних та економічних впливів, тому що у ранній ері друкованих медіа британський уряд мав прямий контроль над ними через цензуру до публікації матеріалу та ліцензування приладів друку. Та, навіть коли пряма цензура преси була скасована в 1712 р., нові форми контролю були встановлені, такі як, наприклад, економічний контроль над пресою. Як зазначають Дж. Елдрідж, Дж. Кітцінгер та К. Вільямс, навіть у середині ХІХ століття не було засновано свободу преси, але відбулася «радше зміна від державного до ринкового контролю масової комунікації» [19]. Більш того, «ринкові реформи преси супроводжувалися тим, що влада докладала більше ресурсів та розвивала нові технології маніпулювання інформаційним середовищем» [20].
Відповідно до Статті 19 Всесвітньої декларації з прав людини, свобода інформації є фундаментальним правом людини. За соціалістичних часів це право порушувалося як в Україні, так і в Польщі за двома важливими напрямками. По- перше, практика цензури виключила можливість свободи інформації, а, по-друге, принцип вільної передачі інформації незалежно від кордонів також не дотримувався.
Цікавим є погляд дослідника М. Кунчіка, який звертає увагу на те, що відсутність свободи інформації у соціалістичних країнах Європи, включаючи Польщу та Україну, абсолютно не відповідало ідеям К. Маркса та Ф. Енгельса, які були переконаними борцями за свободу друку. А К. Маркс наголошував на тому, що спочатку свобода друку складається з того, що вона не є комерційним проектом. А ось, наприклад, В. Ленін вже в 1917 р. висловив думку про те, що «свобода друку в буржуазних суспільствах включає в себе свободу багатих систематично та безперервно обманювати, деморалізувати та робити дурнів з експлуатованих мас людей, бідних» [21].
Перейдемо до розгляду свободи медіа в Україні та Польщі у результаті медіареформ від початку демократичних перетворень у країнах.
Спочатку звернемось до статистичних даних з цього питання, які надають центри моніторингу медіа. Наприклад, міжнародна організація Фрідом Хауз (Freedom House) подає відповідні дані по різ
Таблиця «Свобода медіа в Польщі та Україні» представляє оцінки свободи засобів масової інформації у країнах дослідження від початку 1990-х рр. експертами Фрідом Хауз (Freedom House). Нагадаємо, що відповідно до їх оцінок, бали від «0» до «30» означають «вільні медіа» в країні, від «31» до «60» - «частково вільні» медіа та від «61» до «100» - «не вільні медіа».
Таким чином, як видно з таблиці «Свобода медіа в Польщі та Україні», наведеній вище, що узагальнила та представила дані для порівняння, Польща визначається як країна, яка має «вільні медіа» кожного року оцінок Фрідом Хауз (Freedom House) з середнім балом у «22,4». Більш того, рівень свободи медіа кожного року поступово покращувався: від «30» балів у 1994 р. до «20» балів у 2005 р.
На противагу Польщі, українські медіа оцінюються як «частково вільні» за той самий проміжок часу з середнім балом у «54». До того ж, кожного року оцінок свобода медіа погіршувалася в Україні: від рівня в «44» бала у 1994 р. до «59» у 2005 р. Особливу увагу потрібно звернути на роки 2000, 2001 та 2002, коли оцінка свободи українських медіа була на межі між «частково вільними» та «не вільними» медіа, і врешті-решт досягла рівня «не вільних медіа» в 2003 р. Відповідно до пояснень експертів Фрідом Хауз (Freedom House), «рейтинг свободи медіа в Україні знизився від рівня «частково вільних» до «не вільних» медіа через державну цензуру електронних медіа, постійні переслідування та порушення діяльності незалежних медіа та нездатність влади ефективно розслідувати атаки проти журналістів» [23].
У 2005 р. українські медіа були визнані як «частково вільні» з балом «59». Ця зміна в оцінках свободи медіа була