Зазначені особливості відзначилися в процесі формування посттоталітарної культури демократичного типу та трансформації політичних режимів цих країн, більшість з яких на сьогодні визнаються консолідованими демократіями.

Не можна ігнорувати в процесі утвердження посттоталітарної політичної культури й особливостей національної культури держав, що розглядаються. Національна політична культура може бути представлена як один з компонентів національного характеру. Це політичний темперамент, політичні емоції, психологічна аура національного політичного простору. Тому до складу національної політичної культури не завжди можуть бути інтегровані які-небудь конкретні ідеологічні концепції, теорії, програмні установки суспільного розвитку. Але з іншого боку, на відміну від національної психології, у політичній культурі того або іншого етносу присутній і момент раціональності, усвідомленості, доцільності, політична психологія межує із політичною свідомістю. У сучасному суспільстві, в умовах існування розвиненої системи державних і недержавних політичних інститутів, розгалуженого партійного спектра, зростаючої політичної ролі засобів масової інформації існує досить багато каналів трансформації «політичного менталітету» в систему раціональних настанов, ідеологічних принципів. Але психологічний зріз національної політичної культури зберігає своє значення й понині. Більше того, історія ХХ ст. показує, що підсвідомі реакції людини, породжені масовою енергетикою, емоційним тлом громадського життя, експансивністю й темпераментом символічних фігур загальнонаціонального масштабу, мають значний вплив на політичний процес.

Досить швидке, порівняно іншими постсоці- алістичними країнами, утвердження рис демократичної політичної культури пов'язане також з приналежністю країн Центральної та Східної Європи до західноєвропейської культурної традиції, що ґрунтується на політичних цінностях демократії, свободи, соціальної справедливості. До того ж в історичному минулому цих держав були паростки демократичних інститутів, тому перехід до демократії означав повернення до втрачених національних традицій демократичного суспільного розвитку. Виключенням є Болгарія і Румунія, які належать до східнохристиянсь- кої цивілізації, з притаманним їй авторитарно- патріархальним типом політичної культури, що характеризується архетипом «великої родини» на чолі з традиційно авторитарним лідером. Це є одним із пояснень повільних темпів демократизації в цих двох країнах. Також вплив на політичну культуру мали існуючі в цих країнах фашистські режими - у Болгарії в 1923-1944 та в Румунії в 1940-1944 роках.

Окреме місце у цьому переліку слід приділити Хорватії, Македонії, Боснії, Герцеговині, Сербії та Чорногорії, в яких демократизація режимів відбувається повільніше. Особливостями політичної культури цих країн є те, що раніше вони знаходилися у складі однієї держави - Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, і сьогодні вони одночасно позбуваються рис тоталітарної політичної культури та проводять розбудову власних державних утворень, що у свою чергу ускладнює послідовне формування демократичної культури. Також не можна проігнорувати впливу на цей процес національних протиріч та конфліктів, що мають місце в країнах колишньої Югославії. Щодо Албанії, то на наш погляд, тоталітарна політична культура мала тут певне підґрунтя, зважаючи на той факт, що в 1926-1944 роках Албанія знаходилася у політичній та економічній залежності від фашистських країн - Італії та Німеччини. Її, хоча і слабке, укорінення впливає на сьогоднішній політичний режим, який визначається як перехідний від авторитаризму до демократії.

Успішне проведення соціально-економічних та політичних реформ також сприяє демократизації політичної культури в країнах Центрально- Східної Європи, яка характеризується широким переліком реальних громадянських прав і свобод, дійовим контролем громадян за діяльністю владних структур, визнанням політичного інакомислення та вільної гри політичних сил. Політична культура, що склалася, є базисом для ефективного утвердження і функціонування демократичного політичного режиму.

Держави, які в недалекому минулому являли собою єдину державу - СРСР, мають власні особливості посттоталітарної політичної культури, які впливають на існуючий політичний режим. Зокрема щодо проблеми впливу тоталітарної та авторитарної політичної культури, то він мав свої особливості:

Ці типи культур були сформовані переважно на національному ґрунті та відповідали культурним традиціям більшості держав, що склалися на момент їх впровадження.

Рівень впливу цих культур на суспільство був досить значним, що сприяло міцному їх укоріненню у політичному житті суспільства.

Тоталітарний та авторитарний типи політичної культури проіснували досить тривалий час і відобразилися на культурному генокоді націй.

Дані фактори вплинули на формування сучасних політичних режимів у країнах колишнього СРСР, більшість з яких визначаються як напівкон- солідовані та консолідовані авторитарні держави. Лише у двох державах - Україні та Грузії функціонує так званий гібридний або перехідний від авторитаризму до демократії політичний режим.

Політичну культуру населення України можна охарактеризувати як підданську з ознаками демократії, авторитаризму і фрагментарності. Ознаками такої культури є відсутність консенсусу щодо базових цінностей, ідеалів і цілей суспільного розвитку; соціальна пасивність, амбівалентність політичної свідомості, відчуження широких мас населення від політики, високий ступінь недовіри населення до державних інститутів, відсутність консенсусу між різноманітними соціальними силами, їх конфліктність. Причиною повільного впровадження демократичної політичної культури в Україні є небажання і неспроможність політичної еліти діяти, ґрунтуючись на демократичних політичних цінностях, а саме налаштуватися на неконфліктні форми взаємодії між політичними суб'єктами, досягнення компромісу із спірних питань. Все вищезазначене має значний вплив на функціонування політичного режиму. Окреслена політична культура не надає належної підтримки демократичним перетворенням у державі, реформи не підкріплюються чіт- кими уявленнями про принципи творення демократичного устрою. Також слід зазначити,