Подібна ситуація склалася і в Грузії, яка поки що не демонструє більш швидкі, порівняно з Україною, темпи утвердження політичної культури демократичного типу та переходу до демократичного політичного режиму. Спільним фактором, що обумовлює розвиток двох держав є посилення впливу на їх політику європейських держав та Сполучених Штатів Америки.

У переважній частині країн колишнього Радянського Союзу функціонують політичні культури, які тяжіють до авторитарних. Це можна пояснити особливостями національної культури даних країн, частина з яких історично належить до азійсько-мусульманської цивілізації, культура якої орієнтована на божественне походження влади, визнання ключової ролі в політиці еліт і держави, перевагу патронату держави над особистістю, визнання пріоритету керівників громад, співтовариств, груп над особистістю, домінування цінностей корпоративізму, а частина до східнохристиянської культурної традиції з притаманним авторитарно-патріархальним типом політичної культури. У Росії, яка займає серединне геополітичне становище, формується певний симбіоз ціннісних орієнтацій і способів політичної участі громадян, властивий двом вищезазначеним культурам. Зазначені особливості сприяють функціонуванню в цих країнах авторитарних типів політичного режиму.

За визначенням фахівців сучасна російська політична культура може бути охарактеризована як багатоскладова, що включає дві основні суб- культури: авторитарно-етатистську й демократично орієнтовану політичну культуру. Російська політична культура носить фрагментарний характер, відрізняється наявністю безлічі політичних субкультур (у тому числі й національних - у суб'єктах Російської Федерації), плюралізмом поглядів, важливою роллю лівоцентристських орієнтацій російських громадян. Для неї характерні: менталітет державності, патріотизму, колективізму та православ' я, політична зацікавленість більшості громадян, їх сформовані політичні орієнтації, активна участь громадян у виборах при слабкій повсякденній участі в політиці, тяжіння до авторитарного типу правління, пошуку хариз- матичного лідера, наявність глибокого конфлікту між базовими цінностями політичної еліти й цінностями більшості громадян.

Зокрема, російська політична культура характеризується значною укоріненістю в ній компонентів радянської культури, що уповільнює процес її демократизації і, у свою чергу, перехід до демократичного політичного режиму. Така уко- ріненість пов'язана з тим, що культура радянського періоду успадкувала риси національної російської культури: общинний характер трансформувався у радянський колективізм; орієнтація на домінування влади - в етатизм і патерналізм; пасивність - в апатію; патріархальність - у персоніфіковане сприйняття політики; віра в «істинність» суспільних цінностей у нетерпимість до інакомислення; релігійність - у наділення хари- зматичними рисами вождів; міфологізованість свідомості у віру в побудову «світлого майбутнього»; віра в месіанське покликання Росії в орієнтацію на лідерство у світовій революції, а пізніше на статус наддержави. Тому перехід російського суспільства до демократичного світогляду відбувається дуже складно і має суперечливий характер.

Отже, політична культура посттоталітарних країн безпосередньо впливає на характер політичного режиму, особливості його формування та функціонування. Чинниками посттоталітарної культури, що мають вплив на типи політичних режимів та риси їх функціонування є: ступінь укоріненості тоталітарних та авторитарних рис у політичній культурі деяких колишніх соціалістичних країн, особливості національної культурної традиції, вплив інших політичних культур як всередині країни, так і ззовні - з боку інших країн, а також характер суспільно-політичної та економічної ситуації у державі.

ЛІТЕРАТУРА

Гудименко Д.В. Политическая культура России: преемственность эпох // Политические исследования. - 1994. - № 2. - С. 156-164.

Хан Дж. У. Преемственность и изменяемость русской политической культуры // США: экономика, политика, идеология. - 1992. - № 11. - С. 83-109.

Веденеев В.А. Политические традиции как фактор устойчивости и преемственности в функционировании и развитии политической системы: Автореф. дис. ... канд. полит. наук: 23.00.02 / Днепропетровский национальный университет. - Д., 2003. - 20 с.

Бирюков Н.И., Сергеев В.М. Парламентская деятельность и политическая культура // Общественные науки и современность. - 1995. - № 1. - С. 66-75.

Романюк О. Суспільно-політичні трансформації в новоутворених посткомуністичних країнах: спроба системного аналізу // Людина і політика. - 2003. - № 5. - С. 3-11.

Романюк О. Транзитивні демократії (про визначення характеру політичних режимів перехідних суспільств) // Людина і політика. - 2004. - № 2. - С. 23-30.

Растоу Д. А. Переходы к демократии: попытка динамической модели // Политические исследования. - 1995. - № 5. - С. 5-15.

Карбалевич В. Білоруська модель посткомуністичних трансформацій // Політична думка. - 2000. - № 1. - С. 38-56; Полохало В. Политология посткоммунистических обществ в Украине и России. К методологии политического анализа // Политические исследования. - 1998. - № 3. - С. 3-15.

Лапкін В. Ціннісна диференціація елітотворних і масових груп з урахуванням політичної динаміки російського суспільства // Політична думка. - 2000. - № 2. - С. 32-39.

Лапкин В.В., Пантин В.И. Политические ориентации и политические институты в современной России: проблемы коэволюции // Политические исследования. - 1999. - № 6. - С. 70-80.

Широбоков С.А. Доминанты российской политической культуры // Сравнительный анализ политических культур: парадигмы и перспективы. Материалы «круглого стола» аспирантов кафедры политических наук Российского университета дружбы народов // Вестник Российского университета дружбы народов. - Серия: Политология. - 2000. - № 2 - С. 125-126.

Башкирова Е.И. Трансформация ценностей российского общества // Политические исследования. - 2000. - № 6. - С. 51-65.

Баталов Э. Советская политическая культура (к исследованию распадающейся парадигмы) // Общественные науки и современность. - 1995. - № 6.