УДК 327 (73+571):327 (510)

Шевчук О.В.

КИТАЙ У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ СТРАТЕГІЇ США (1990-ті - 2000-ні рр.)

У статті здійснена спроба аналізу зовнішньополітичної стратегії США щодо КНР в 1990-ті - 2000-ні рр. Проаналізовано основні детермінанти зовнішньої політики США на «китайському» напрямі в постбіполярний період. Визначено спільні та відмінні риси зовнішньополітичного курсу США щодо КНР у період адміністрацій У. Клінтона, Дж. Буша-мол. й Б. Обами.

Ключові слова: США, КНР, зовнішньополітична стратегія, національні інтереси, «геометрична дипломатія».

В статье осуществлена попытка анализа внешнеполитической стратегии США в отношении КНР в 1990-е - 2000-е гг. Проанализированы основные детерминанты внешней политики США на «китайском» направлении в постбиполярный период. Определены общие и отличительные характеристики внешнеполитического курса США в отношении КНР в период администраций У. Клинтона, Дж. Буша-мл. и Б. Обамы.

Ключевые слова: США, КНР, внешнеполитическая стратегия, национальные интересы, «геометрическая дипломатия».

The article analyses the U.S. foreign-policy strategy towards People's Republic of China in 1990s and 2000s. The major determinants of the United States foreign policy in «Chinese» direction in a postbipolar period are analyzed. The article also defines common and distinctive features of the US foreign-policy course towards China under the Clinton administration, under the Bush Jr. administration, and under the Obama administration.

Key words: the USA, China, foreign-policy strategy, national interests, «geometrical diplomacy».

Визначальні тенденції розвитку постбіполярного світу дають підстави виокремити перспективні напрями еволюції механізму міжнародної взаємодії в АТР. По-перше, відбувається радикальна зміна парадигми регіонального розвитку шляхом зниження ролі фактору сили як основного регулятора міжнародних відносин. Ця перспектива пов'язана зі зміною традиційної ролі держави як суб'єкта міжнародної діяльності, лібералізацією кордонів, митних бар'єрів тощо. Разом з тим, хоча глобалізація і становлення наднаціональних інститутів поступово «розмиває» державний суверенітет, перспектива реалізації цього напряму займе тривалий історичний період. Тому в зовнішньополітичній стратегії більшості держав достатньо тривалий час зберігатимуться як комплекс традиційних, так і нових форм дипломатії. По-друге, реальністю є економічне зростання країн регіону. Економічне піднесення призведе до зміцнення всіх аспектів національно- державного потенціалу. Саме на політичному просторі АТР існують держави (КНР, країни АСЕАН, Індія), розвиток яких у перспективі не може не викликати посилення їх впливу на процес формування нового стратегічного механізму взаємодії регіонального та глобального рівнів. Відповідно надзвичайної актуальності набуває проблема взаємовідносин між центросиловими державами регіону, зокрема США та КНР, як формуючого чинника системи регіональних взаємовідносин.

Відповідного до цього основними завданнями даної статті є:

проаналізувати детермінуючі чинники формування зовнішньополітичної стратегії США щодо КНР в 1990-ті - 2000-ні рр.;

структурувати спільні та відмінні риси «китайської» політики адміністрацій У. Клінтона, Дж. Буша-мол., Б. Обами;

спрогнозувати можливу подальшу еволюцію американсько-китайських взаємовідносин.

«Китайський чинник» як детермінанта зовнішньополітичної стратегії США в АТР є складовою комплексних досліджень вітчизняних науковців Є.Є. Камінського, С.О. Шергіна, Л.О. Лещенка, Б.М. Гончара, М.А. Тарана, С.О. Нікішенка, М.А. Ку- лініча тощо. Значимість американсько-китайських відносин для формування зовнішнього курсу РФ як на глобальному, так і на регіональному рівні стимулює постійний інтерес російських фахівців- міжнародників до вивчення фактору КНР у зовнішньополітичній стратегії США. Цій проблематиці присвячені роботи С.М. Рогова, А.І. Уткіна, А.Д. Богатурова, А.М. Хазанова, А.Д. Воскре- сенського, Є.І. Сафронової, А.В. Торкунова та ін. Динамічне зростання «питомої ваги» КНР у системі регіональних міждержавних взаємовідносин пост- біполярного періоду є каталізатором розширення спектру досліджуваності «китайського фактора» американськими політологами, зокрема Зб. Бже- зинським, Г. Кіссінджером.

Зміни міжнародного середовища статусного існування держав на міжнародній арені актуалізували питання визначення фундаментальних принципів забезпечення національних інтересів у нових зовнішньополітичних та внутрішньополітичних умовах.

Зважаючи на це, видається за необхідне визначитися з принципами аналізу дослідження концептуально-теоретичних розробок зовнішньополітичних доктрин. Національні зовнішньополітичні доктрини є цілісною системою взаємопов'язаних ієрархічних елементів, головною функціональною характеристикою яких є здатність до адаптації щодо середовища існування, а також інноваційність відносно перетворень як у середовищі існування, так і власних потенційних можливостей.

Структуру зовнішньополітичних доктрин, на наш роздум, більш доцільно розглядати як багаторівневу, а саме: перший рівень, наповнений теоріями, доктринами, що визначають зовнішньополітичні цілі та завдання; другий рівень представлений децидентами та їх уявленнями, щодо підстав правомірності обрання того чи іншого політичного механізму в практичній площині реалізації національних інтересів у міжнародному середовищі; третій рівень можна представити як засоби реалізації: політичні, економічні, військові, ідеологічні. Особливістю існування даної системи є її «тимчасовість», оскільки вона існує в певному історичному вимірі, на визначення її пріоритетів відповідно впливають як суб'єктивні чинники - певний рівень світогляду (як масового, так і політичної еліти), так і об'єктивні чинники - географічне положення держави, національні економічні ресурси тощо.

Враховуючи вихідні характеристики, з якими США вступили у ХХІ століття, на думку автора, традиційний підхід до аналізу їх взаємодії виключно крізь призму «геометричної дипломатії» (ґрунтування міжнародних відносин на засадах «стратегічних трикутників», «чотирикутників» і т. д.) не є достатньо ефективним.

Наріжним методологічним принципом взаємодії в «геометричному форматі» є потенційні можливості координації зовнішньополітичного курсу інших учасників завдяки балансуванню на суперечностях, а відповідно кон' юнктурному зближенню то з однією, то з іншою вершиною «трикутника». Прагматичність такої політики визначається тимчасовими тенденціями, звужуючи в майбутньому діапазон варіативності зовнішньополітичного курсу щодо трансформації статусу держав із суперників до партнерів.

Контекст аналізу ефективності взаємодій у