УДК 327.01

Седляр Ю.О.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ САНКЦІЙ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

В статье анализируются теоретические подходы к изучению экономических санкций как инструмента внешней политики государства. Основное внимание уделено изучению тенденций использования данного способа внешнеполитического влияния.

Ключевые слова: экономические санкции, внешняя политика, метод, теория международных отношений, принятия внешнеполитических решений.

Стаття розкриває теоретичні засади дослідження економічних санкцій як інструменту зовнішньої політики держави. Головна увага зосереджена на вивченні тенденцій застосування даного інструменту впливу у зовнішньополітичному процесі.

Ключові слова: економічні санкції, зовнішня політика, метод, теорія міжнародних відносин, прийняття зовнішньополітичних рішень.

The article deals with the conceptual background of economic sanctions as the state's foreign policy instruments. The main accent is made on trends of use of this tool in foreign policy process.

Key words: economic sanctions, foreign policy, method, theory of international relations, foreign policy decision-making.

Використання рестриктивних заходів економічного характеру, як засобу тиску однієї держави на іншу з метою змусити уряд останньої піти на поступки та внести корективи у політику, відомо ще з давніх часів, коли в 432 р. до н. е. афінський стратег Перікл наклав заборону на торгівлю із Мегарою, що стало одним із приводів до початку Пелопоннеської війни. Відтоді такі обмеження застосовувались різними країнами для досягнення тих чи інших зовнішньополітичних цілей. У XX ст. використання економічних методів стало повноправним інструментом зовнішньої політики держав. Роль економічних санкцій як чинника зовнішньополітичного впливу зростає і на початку ХХІ ст. у зв'язку із процесами глобалізації та взаємозалежністю акторів на міжнародній арені.

У свою чергу, ефективність у використанні такого зовнішньополітичного інструменту залежить від того, що розуміється під поняттям «економічні санкції». Адже, диференційовані підходи до визначення економічних санкцій суттєво звужують чи розширюють сферу застосування даного інструменту, змінюють характер цілей, варіюють кут, під яким оцінюють їх практичне впровадження. Виходячи з цього, ми ставимо за мету розглянути головні теоретичні підходи до аналізу санкцій як фактору здійснення зовнішньополітичного впливу та способу реалізації національних інтересів країни.

Аналіз інструментів зовнішньої політики держави посідає вагоме місце у міжнародно-політичній науці як у межах вітчизняної, так і зарубіжної школи. Серед усіх робіт фундаментальністю відрізняються наукові розвідки Зб. Бжезинського, Г. Кіссінджера, Дж. Ная, К. Уолтса. З'ясовуючи стан розробки проблеми, не можна не відзначити роботи російських науковців, зокрема А. Богатурова, К. Гаджиєва, М. Косолапова, М. Лєбєдєвої, О. Панаріна, Д. Тре- ніна, А. Уткіна, Д. Фельдмана, М. Хрустальова,

Циганкова, П. Циганкова. У межах розвитку досліджень у сфері аналізу способів зовнішньої політики в України глибиною теоретичного розкриття проблематики відзначаються праці Є. Камінського,

Копійки, О. Коппель, Є. Макаренка, В. Манжоли, Г. Перепелиці. Романенко С. підготовлено окрему дисертацію присвячену вивченню санкцій у зовнішній політиці США у 1990-2000 рр.

Дослідження ефективності економічних інструментів зовнішньої політики були започатковані А. Хіршманом у 1945 р. А у 1980 р. вчений видав свою працю «Національна могутність та структура зовнішньої торгівлі» [1]. У своїй роботі Хіршман довів, що культивація асиметричної взаємозалежності, якщо вона проводиться стратегічно з боку більш могутньої держави, рано чи пізно змусить слабкішу державу переорієнтувати не лише свої зовнішньоекономічні зв'язки, але також зовнішньополітичні контакти на користь цієї держави.

Професори Інституту міжнародної економіки (Вашингтон) Гарі Хафбайєр, Джефрі Шот і Кімберлі Еліот, що є загальновизнаними експертами в галузі дослідження економічних засобів впливу, визначають економічні санкції як «навмисну, ініційовану урядом відмову чи загрозу відмови від звичайних торговельних чи фінансових відносин». Згодом вони звужують визначення: «Ми виключаємо із зовнішньополітичних цілей економічні інтереси, які переслідуються у банківських, торгових та митних переговорах між суверенними державами» [2]. Вчені не пояснюють, чому використання економічних обмежень для досягнення таких економічних цілей не варто вважати економічними санкціями.

Професор політичних наук Університету Чикаго Роберт Пейп погоджується з думкою вчених Інституту міжнародної економіки у ставленні щодо застосування методів економічного тиску для досягнення економічних цілей. Він стверджує, що економічний вплив може бути використаний трьома різними способами: як економічні санкції, торговельні війни та економічна боротьба. Коли держава використовує економічний тиск для досягнення економічних цілей, він визначає це торговельною війною, а не економічними санкціями [3]. Щоб кваліфікувати економічний примус економічними санкціями, він має бути застосований для досягнення політичних цілей. Зокрема, економічний тиск для переконання Китаю захищати та поважати права людини є політичним, в той час як економічний тиск для переконання Китаю захищати інтелектуальну власність є економічним. Перший випадок демонструє застосування економічних санкцій; другий є торговельною війною [4].

Американський дипломат і вчений Річард Хаас, пояснюючи власне визначення, стверджує, що «санкції вводять виключно з метою забезпечення доступу на ринок або дотримання торгових угод» [5].

Професор Прінстонського університету Девід Болдуін не погоджується з підходом Р. Хааса. Він зазначає, що «термін "економічні санкції" нараховує різні інтерпретації, а отже, застосування даного інструменту стає можливим для досягнення як економічних, так і політичних цілей» [6]. Вчений, зі свого боку, рекомендує визначати економічні санкції у широкому сенсі, щоб охопити всі економічні методи державного впливу.

Особливо Д. Болдуін заперечує обмеження у визначенні економічних санкцій як інструменту для досягнення економічних цілей. Він стверджує, що термін «економіка» має кілька значень, тому немає межі для визначення, які примусові заходи повинні