Професор Оксфордського університету Маргарет Доксі визначає економічні санкцій, як «погрозу покарання або покарання, винесеного в результаті нездатності цільової держави дотримуватись міжнародних стандартів або міжнародних зобов'язань» [23].

Слід зазначити, що в багатьох випадках цілі застосування економічних санкцій є комплексними і необов'язково є покаранням за порушення. Санкції можуть бути введені з різних причин, у тому числі, щоб покарати або послабити цільову державу, виказати несхвалення, викликати зміни в політиці або домогтися зміни режиму. Вони можуть бути введені, щоб спробувати уникнути війни або прокласти шлях до війни. Усередині країни вони можуть бути спрямовані на заспокоєння внутрішніх груп тиску або надання громадськості враження прийняття рішучих дій, але без будь- яких очікувань, що «ціль» понесе значні витрати або змінить свою поведінку. На практиці, держави, що застосовують санкції, можуть мати декілька цілей, хоча одна з них може бути домінуючою [24].

Для досягнення державою зовнішньополітичних цілей, санкції можуть бути розроблені для завдання різнопланового економічного тиску. У міжнародній політичній науці визначають три категорії санкцій у порядку спадання економічної шкоди від їх застосування.

1. Інструментальні санкції.

Ці заходи покликані запобігти отриманню цільовою країною конкретного товару або фінансового капіталу. Після Другої Світової війни західні ембарго на військові технології комуністичним державам демонструють військові цілі. За часів «холодної війни», Координаційний комітет, неформальне об'єднання західних країн, був створений для контролю за експортом цивільних технологій, які могли бути використані для підвищення військового потенціалу комуністичних країн [25].

Всеосяжні торговельні і фінансові санкції, введені Організацією Об'єднаних Націй в 1990 році проти Іраку, представляють спробу підірвати торгівлю країни та обмежити її здатність вести війну, заборонивши поставки військової техніки і запасних частин. Безпрецедентна ступінь співпраці між державами, що застосували санкції і військову блокаду, була вироблена для забезпечення заходів, спрямованих на серйозну дестабілізацію економіки Іраку. Головними цілями таких дій було виведення військ Іраку з території Кувейту і перешкоджання здатності іракських військових вести війну.

Каральні санкції.

Ці заходи передбачають покарання цільової держави економічно за неприйнятну зовнішньополітичну/внутрішньополітичну поведінку. Такі санкції не заважають цільовій країні отримувати товари чи капітал, але можуть завдавати значних економічних збитків. Наприклад, обмеження з боку США, уведені в 1981-1982 рр. на нові кредити, експорт високих технологій, преференційний режим торгівлі з Польщею, були покликані, щоб покарати цю країну за стримування діяльності профспілкового руху «Солідарність». Польща, як і раніше, мала змогу торгувати та отримувати кредити, але санкції чинили певний економічний тиск.

Символічні санкції.

Наслідки таких економічних заходів настільки незначні, що держава, яка застосовує санкції, не очікує значних економічних збитків цільовій державі. Помірне західне ембарго 1989 р. на експорт зброї та багатосторонні кредити КНР після придушення студентської демонстрації є прикладом такого роду санкцій. Метою США було висловити несхвалу дій китайського уряду, зберігаючи при цьому комерційні відносини з КНР [26].

За кількістю акторів, що застосовують режим санкцій, виокремлюють односторонні, колективні та санкції міжнародних організацій [27]. За спектром дії санкції є всеохоплюючими і «цільовими». Всеохоплюючі санкції накладаються на державу, всі її суб'єкти та населення, тому наслідки від дії такого виду економічного тиску поширюються на усіх представників держави. В той час як цільові санкції спрямовані на окремих індивідів, груп чи організацій, тому шкоди від їх застосування зазнають обмежена кількість суб'єктів.

Діють санкції по-різному, в залежності від значної кількості факторів в кожному окремому випадку, тому є ефективними в специфічній мірі. Водночас, проблема ефективності санкцій є настільки дискусійною у наукових колах, що потребує окремого аналізу.

Таким чином, становлення біполярності та набуття Радянським Союзом ядерного статусу значно обмежило сферу застосування традиційних засобів у політиці, насамперед збройної сили. Адже загострення відносин наддержав загрожувало використанням ядерної зброї. Тому країни почали шукати інші засоби впливу на міжнародній арені. Одним з найбільш оптимальних інструментів ведення зовнішньої політики стали економічні санкції, які надавали простір для варіацій та не викликали значного осуду міжнародної спільноти. У свою чергу, тренд глобалізації, що зумовив посилення економічної взаємозалежності держав, автоматично довів життєздатність даного засобу зовнішньополітичного впливу у ХХІ ст.

Привабливість економічним санкціям як інструменту зовнішньої політики додає й те, що вони не вимагають значної мобілізації громадської думки, часто не передбачають прямих державних витрат, але водночас демонструють принциповість позиції країни на міжнародній арені з ключових питань.

Донині в академічних колах триває полеміка з приводу інтерпретації поняття «економічні санкції». Попри диференційовані підходи, переважна більшість науковців вважає, що економічні санкції носять каральний і силовий характер, а також переслідують політичні цілі.

У міжнародно-політичній науці економічні санкції найчастіше застосовуються, аби примусити цільову країну (на яку спрямовані санкції) змінити зовнішньополітичну лінію, покарати за порушення норм міжнародного права і як превентивний механізм задля недопущення розвитку ситуації у небажаному напрямі.

ЛІТЕРАТУРА

Hirschman Albert O. National power and the structure of foreign trade. - Berkley: University California Press, 1980.

Hufbauer G., Schott J., Elliott K. Economic Sanctions Reconsidered. - Washington D.C.: Peterson Institute, 2007. - P. 3.

Pape R. Why Economic Sanctions Do Not Work // International Security. - Vol. 22. -