УДК 32.019.5

Колесніченко Г.Л.

ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Стаття присвячена розкриттю психологічних аспектів політичного лідерства, зокрема розкриттю впливу психологічних характеристик політичного лідера на його мислення, стиль прийняття рішень та поведінку.

Ключові слова: політичне лідерство, «Я-концепція», компенсаторна поведінка, стрес.

В статье раскрываются психологические аспекты политического лидерства, непосредственно влияние психологических характеристик политического лидера на его мышление, стиль принятия решения и поведение.

Ключевые слова: политическое лидерство, «Я-концепция», компенсаторное поведение, стресс.

The article is devoted to disclosure of technological aspects of political leadership, espessially describes the influence of political leader' psychological characteristics on his thinking, taking a decision and behavior.

Key words: political leadership, «Ego-conception», compensative behavior, stress.

Проблема політичного лідерства є однією з головних проблем сучасної політичної психології. Важливим моментом тут є визначення тих психологічних механізмів, які спонукають чи примушують визнавати в одній людині лідера, а іншій - відмовляти в праві та відповідальності на таке визнання.

У західній політико-психологічній і соціально- психологічній науковій думці поняття лідерства та різні його концепції виникли спочатку на базі емпіричних досліджень малих груп. Однак, хоча тлумачення явища лідерства та розуміння його сутності, механізмів і детермінант пройшли значну еволюцію, дотепер ні в соціальній психології, де лідерство розглядається переважно в контексті малих груп, ні в політичній психології, де під лідером розуміється політичний діяч, і де аналіз ведеться на рівні великих соціальних груп, однозначного розуміння не одержав. Кожен дослідник, визначаючи лідерство наголошує на якомусь певному аспекті цієї проблеми.

Проблема лідерства у політичній психології займає важливе місце, тому що суб'єктивний фактор у політиці визначає її мету, зміст і практичне втілення. Від лідерських якостей будь-якого політика залежить стиль його діяльності, взаємини в політичній організації, успіх реалізації висунутих цілей і завдань [2; 3].

Особистість політичного лідера складається з безлічі різних взаємозалежних структурних елементів, основними з яких є: уявлення політичного лідера про самого себе; потреби та мотиви, що впливають на політичну поведінку; система найважливіших політичних переконань; стиль прийняття політичних рішень; стиль міжособистісних відносин; психогенна стійкість.

Уявлення політичного лідера про самого себе втілюються в його Я-концепції. Ця ідея одержала своє обґрунтування і розвиток у З. Фрейда та його послідовників - А. Адлера, Г. Лассуелла та інших психологів.

Безпосередньо З. Фрейд [5], А. Адлер [1] дотримувалися ідеї компенсації реальних або уявних дефектів особистості, а Г. Лассуелл більшу увагу приділяв саме розвитку уявлення людини про саму себе, ступеню її розвитку, якості самооцінки та їх втіленню в політичній поведінці [4, с. 567]. Його гіпотеза полягала в тому, що деякі люди мають надзвичайно сильну потребу у владі або інших особистісних цінностях, таких, як прихильність, повага, як засоби компенсації травмованої або неадекватної самооцінки. Особисті цінності або потреби такого роду можуть розглядатися як Его- мотиви, оскільки вони є частиною Его-системи особистості [4, с. 588].

Інший представник психоаналітичного напрямку А. Джордж підтримав та продовжив лінію Г. Лас- суелла щодо прагнення людини до влади як компенсації низької самооцінки. Він детально розглянув можливу структуру низької самооцінки та дійшов висновку, що низьку самооцінку можуть становити наступні суб'єктивні негативні почуття щодо себе, як: почуття власної неважливості; почуття моральної неповноцінності; почуття слабкості; почуття посередності; почуття інтелектуальної неадекватності. Дослідження Г. Лассуелла щодо ролі самооцінки в політичній поведінці лідера, сприяло виникненню численних досліджень, присвячених уявленням політика про себе [4, с. 589].

Оскільки політичний лідер зазвичай у будь- якій ситуації поводиться відповідно до власної Я- концепції, то й поведінка його залежить від того, ким і як він себе усвідомлює, як він порівнює себе з тими, з ким він взаємодіє.

Я-концепція, тобто усвідомлення людини того, ким вона є, має кілька аспектів. Найбільш істотні з них - це образ «Я», самооцінка і соціальна орієнтація політичного лідера.

У. Стоун наводить міркування класика психології У. Джеймса, що самооцінка може бути виражена як відношення досягнень людини до її претензій, що й сприяє успіху в будь-якій діяльності.

Зазвичай у політичній психології дослідники розглядають образ Я-політика, як поєднання сприйняття, уявлень, почуттів і усвідомлення людини самої себе. Вони певною мірою формують образ «Я», у якому окремі автори виділяють такі компоненти, як фізичне Я, сексуальне Я, сімейне Я, соціальне Я, духовне Я, креативне Я та конфліктне Я. Саме Я-політика характеризує його загальну суб' єк- тивність у політичній самореалізації [4, c. 590].

Представник теорії соціального порівняння Л. Фестінгер, дотримується ідеї про те, що в основі прагнення людини правильно оцінити свою думку та здібності в порівнянні з іншими людьми, лежить потреба мати зрозумілу та визначену Я-концепцію. Було встановлено, що люди з високою складністю Я-концепції мають тенденцію до одержання більшої інформації перед ухваленням рішення, ніж ті, хто володіє низькою складністю Я-концепції. Політичні лідери з високою складністю Я-концепції мають тенденцію легше асимілювати як позитивну, так і негативну інформацію й відповідно реагувати на ситуацію на основі зворотного зв'язку, ніж лідери з низькою складністю Я-Концепції [4, с. 592].

Разом з тим, чим вищою є самооцінка у політиків, тим гірше вони реагують на ситуацію, тим нижчою є їх реактивність. Лідери з високою самооцінкою менш залежні від зовнішніх обставин, вони мають більш стабільні внутрішні стандарти, на яких формується їх самооцінка. Політичні