Саме тому, питання гендеру в Україні піднімається останнім часом дуже часто, проте, нажаль, мало ким сприймається всерйоз.

Однак потрібно розуміти, що хоч суб'єктивне ставлення загалу до гендерних перетворень в системі управління державою є досить сумнівним, об'єктивно - це є реальною альтернативою ефективної трансформації політичного процесу в сучасній Україні.

На сьогодні у Верховній Раді України кількість жінок-депутатів складає лише 8,7 % від загальної кількості [19]. Це свідчить про те, що питання рівності співвідношення в українській політиці полягає лише в ухваленні низки міжнародних конвенцій і декларацій та прийнятті закону стосовно цієї проблеми. Так, наприклад, в Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» зазначено, що завданням державної політики є «забезпечення проведення єдиної державної політики спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства» [13]. На міжнародному рівні існує ряд документів, що підтверджують міжнародне визнання цієї проблеми та визначають напрями її вирішення. Зокрема, Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і Цілі розвитку тисячоліття ООН (ЦРТ). Відповідно до Статті 7 Конвенції, держави-учасниці застосовують «всі відповідні засоби для ліквідації дискримінації стосовно жінок у політичному та суспільному житті». Декларація про ЦРТ, у свою чергу, закликає уряди забезпечити гендерне співвідношення на рівні від 30 до 70 % для будь-якої статі у виборних органах і вищих органах виконавчої влади до 2015 року [19]. Україна, ратифікувавши всі ці документи, визнала існування проблеми гендерної рівності та зобов'язалась вирішувати їх в українському суспільстві.

Про рівне представництво жінок і чоловіків у виборних органах також йдеться у документах Європейського Союзу, що важливо у зв'язку з тим, що Україна визначила свої геополітичні орієнтири, спрямовані на розвиток європейсько-демократичної моделі суспільства, тож питання забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві загалом, і в політиці зокрема, є необхідним кроком на шляху досягненні цієї мети.

Окрім того, що питання залучення жінок в політику є дуже важливими з огляду на євроінте- ґраційні прагнення України, існує низка внутрішньополітичних проблем, які також відзначилися б позитивною динамікою із залученням жінок до вирішення управлінських рішень. Зокрема, потребує трансформації соціальна політика, культурна політика, структуризації економічна галузь тощо. Досвід розвинених країн доводить: гендерні перетворення в політичній площині спонукають успішному вирішенню багатьох цих та інших суспільних проблем.

Отже, принципи гендерної рівності потребують якнайшвидшої реалізації на вітчизняному політичному терені, звичайно, з урахуванням специфіки українського суспільно-політичного простору. Саме тому для того, щоб трансформаційні процеси були ефективними для українського суспільства, потрібно, перш за все, дослідити основні тенденції у сфері гендерних зрушень в українському суспільстві, серед яких:

Суперечливість та амбівалентість стереотипізації. Українське суспільне мислення є досить стерео- типізованим. З одного боку, в суспільстві прийнято, що основною сферою компетенції жінки здавна визначається сім'я, побут. Якщо ж з'являється впливова та активна жінка- політик, жінка-лідер то вона, більш за все, буде сприйматися, як особа, яка зазнала невдач в особистому житті і намагається компенсувати цей факт «грою» в політику, або володіє нездоровими амбіціями щодо власного володарювання над іншими. Цей факт свідчить про те, що суспільство не здатне сприймати жінку в політиці як незалежного, самореалізованого та компетентного актора політичного процесу. З іншого, низький рівень мотивації українського жіноцтва щодо їх включення в політичні процеси. Українські жінки переважно визначають для себе пасивну роль споглядання за перебігом подій в політиці. Відсутність здорових амбіцій щодо залучення в політику здебільшого зумовлене знову ж таки стереотипами, щодо ролі жінки в суспільстві, щодо бруду та жорстокості політики щодо неможливості реформування системи, яка склалась роками тощо. Більш того, велику роль відіграє неефективна соціальна політика, яка не дає змоги українській жінці вдало поєднувати сім'ю та кар'єру. Здебільшого, жінки маючи шанс бути залученими до управлінських структур, відмовляються від цього, побоюючись, що вони не зможуть виконувати таку кількість покладених на них обов'язків. Тож, перш за все, потрібно поступово трансформувати суспільне мислення щодо гендеру та мотивувати українських жінок щодо їх активного залучення в політичну структуру суспільства, оскільки в цьому є потреба. Саме тому існує безліч освітніх програм, форумів, міжнародних тренінгів та конференцій, які мають на меті зміну громадської думки в бік ефективних гендерних перетворень в суспільстві та зацікавлення жінок в участі у політичному житті країни.

Застаріла, корпоративно-олігархічна система рекрутування політичної еліти, яка не дає змогу ефективного оновлення акторів політичного процесу, шляхом залучення до нього жінок та молоді. Загальновідомо, що правляча еліта визначає курс і реалізацію суспільно-політичного розвитку країни. Загальний низький рівень життя і неймовірна кількість проблем майже у всіх галузях економіки, політики, культури, освіти, медицини є безапеляційним аргументом необхідності реформування цієї системи. Якщо ж розглядати цю проблему через призму гендеру, то актуальним є питання квотування, яке активно критикується в Україні. Однак, потрібно зрозуміти, що масове залучення жінок в політику є більш ефективним і дієвим кроком, аніж поодиночне представництво жінок в органах влади, яких скоріше змінить система, ніж вони її. Свого часу посол доброї волі Мері Вілсон зазначила: «Поки жінки з'являються у світі політики по одній, час від часу, їх сприймають тільки як представниць слабкої