УДК 32.01

Жовнерик Д.М.

ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУТІВ УКРАЇНИ

Стаття описує сферу публічної політики через призму накопичених в цій сфері знань західними вченими; робиться спроба дати певні рекомендації щодо впровадження принципів взаємодії у публічній сфері західних країн на вітчизняних теренах.

Ключові слова: громадянське суспільство, державне управління, публічна політика, державний інститут, групи інтересів, суспільний інтерес.

Статья рассказывает о сфере публичной политики и сквозь призму знаний, что получены в этой сфере западными учеными, делает попытку дать практические рекомендации для использования принципов публичной сферы западных стран на територии нашего государства.

Ключевые слова: гражданское общество, государственное управление, публичная политика, государственный институт, группы интересов, общественный интерес.

The article highlights the concept of «young professionals», the basic problems of youth in the labor market in Ukraine. The author notes the relevance of social support for this population in the labor market in Ukraine.

Key words: Civil society,public administration, public policy, state institution, group interest, public interest.

«Публічна політика» - є симбіотичним поєднанням політичної дії, аналітичної обробки, висвітленням проблемних питань в ЗМІ та (наукової) рефлексії [5].

В результаті цього, і в процесі здійснення дій кожній із сторін, що беруть участь, відбувається зміна меж та стану політики. Звичайно, це характерно, перш за все, для Заходу, звідки до нас і прийшло уявлення про публічну політику. Проте це вказує на те, що ми повинні зберегти сенс даного терміну і прив'язати його до вітчизняної практики. Зміни, що відбулися в світі у 80-90 рр. минулого століття, зокрема в західних країнах, змусив їх переглянути свою соціальну політику. Соціальні умови політичних практик корінним чином змінилися, викликавши до життя як нові політичні форми, так і нових професіоналів їх виробництва - аналітиків, експертів, соціальних працівників.

Публічна політика має різні форми, і кожна з них направлена на вирішення своєї соціальної проблеми. Відповідно до цього кожна форма публічної політики має свою «публіку», тобто тих, чиї проблеми вона вирішує. Проте проблема, так само як і соціальна категорія, не є чимось безумовно і однозначно даним. Вони є результатами діяльності учасників публічної політики - державних чиновників, політичних експертів та активних членів громадськості - всіх учасників процесу публічної політики. Соціальна проблема повинна бути представлена (сконструйована), описана і пізнана в категоріях публічної політики. Уявлення, про те, що проблема існує єдино можливим, своїм «природним» способом, а отже і вирішення її має один єдиний правильний варіант, виявилося хибним.

Дослідження публічної політики на Заході прагнуть виокремитися в окрему дисципліну, виступаючу від імені науки про «державу у

дії».

В. Парсонс наводить десять ключових ознак, притаманних публічній сфері [2, с. 28]:

вона має справу зі складнішими й неоднозначними завданнями;

вона має більше проблем із впровадженням рішень;

вона використовує більше людей із ширшим діапазоном мотивацій;

вона більше має справу із забезпеченням можливостей чи здатностей;

вона більше має справу із компенсацією ринкових невдач;

вона бере участь у заходах більш символічного значення;

вона пов'язана із суворішими стандартами зобов'язань і легальності;

вона має більше можливостей реагувати на проблеми справедливості;

вона повинна діяти чи намагатися діяти в інтересах суспільства;

вона має забезпечувати мінімальний рівень державної підтримки, вищий за той, що вимагається у приватному виробництві.

Спроби окреслити межі публічної політики в монографії В. Парсонса показують, що на ділі публічна політика не прагне стати наукою про публічну дію, виступаючи часто як сукупність методик, призначених для осіб тих, що приймають рішення. У цій функції публічна політика вирішує завдання публічного менеджменту. Одночасно, все частіше зараз говорять про необхідність побудови «Громадянського суспільства», яке має саме приймати активну участь у розв'язанні власних проблем. Держава в подібних теоріях часто фактично усувається від відповідальності за вирішення цих проблем, і перекладає її, з одного боку, на інститути громадянського суспільства, а з іншої - на нейтральну інстанцію - аналітиків і експертів, що виступають від імені інтересів суспільства. Саме тут і має працювати «публічна політика».

Вивчення влади починається із з' ясування виникнення феномену влади і завершується перетворенням її в реальний стан впливу на відповідну форму відносин між людьми, що є еволюцією влади. У даному випадку еволюція замикає в єдине цілісне утворення влади від її появи й до окреслення сфер її впливу та результати її діяльності. Причому, всі ці складові логічно пов' язані між собою, а саме - в рамках їх публічного змісту. На початку влада виникає у формах організації відповідного державного устрою, де вона перетворює державу як соціальний організм на керовану систему. Таким чином, її публічний прояв пов'язаний з управлінською діяльністю держави, за допомогою якої здійснюється регулювання соціальними процесами.

За своїм характером державна влада є проявом сутнісного як такого, без чого неможливе існування держави як соціального утворення. Влада є однією з атрибутивних категорій політичної науки, оскільки вона виступає конструктивним елементом «оптимальної організації життя людей, управління суспільними справами [1, с. 67]». Дослідження публічного характеру влади об' єктивно вимагає з'ясування розуміння сутності публічного. Так, ще у 80-ті рр. ХІХ ст. В. Вільсон сформулював теорію концептуалізації, за якою виділив особливу сферу «суспільного інтересу». Цей інтерес є основною для мотивування бюрократії і професіоналів державної служби та підставою для проведення демаркаційного розподілу між