УДК 323.39+338.2

Рябой Ю.О.

ВЕЛИКИЙ БІЗНЕС ЯК ФАКТОР ПОБУДОВИ ТА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Сьогодення української політичної культури вже тривалий період пов'язано з великим капіталом. Потужні українські компанії та їхні власники, надають політичним процесам певні напрямки. Актуальність проблематики відносин великого бізнесу та представників політичної еліти підкріплються фінансуванням різного роду політичних проектів під час виборчих кампаній, лобіювання своїх інтересів через органи влади. Разом з тим, треба зазначити що маючи величезний вплив великого бізнесу на суспільство він має потужні можливості щодо реалізації актуальних проблем суспільства.

Ключові слова: бізнес-еліта, капітал, групи-інтиресів, ринкова економіка, внутрішньо елітарний, влада, суспільство, реприватизація, преференції, революція, накопичення, приватизація, лобіювання, трансформація.

На сегодняшний день украинская политическая культура тесно связана с крупным капиталом. Мощные украинские компании и их собственники выделяют для политических процессов определенные направления. Актуальность проблематики отношений большого бизнеса и представителей политической элиты подкрепляются финансированием разного рода политических проектов во время избирательных компаний, лоббирование своих интересов через органы власти. Следует отметить, что имея огромное влияния бизнеса на общество, у него имеются большие возможности относительно реализации актуальных проблем общества.

Ключевые слова: бизнес-элита, капитал, группы-интиресов, рыночная экономика, внутренне элитарный, власть, общество, реприватизация, преференции, революция, накопление, приватизация, лоббирование, трансформация.

The Ukrainian political culture has been involved into great capital for a long period of time. Powerful Ukrainian companies and their owners, define certain directions to our political processes. Urgency of problematic of relations between large business and representatives of political elite is stressed by funding various political projects during election campaigns and lobbying their interests through the government. However, it should be noted that having a huge influence of big business on society, it has powerful capabilities for the implementation of current problems of society.

Key words: Biznes-elita, capital, groups-intiresiv, market economy, inwardly elite, power, society, reprivatizaciya, preferencii, revolution, accumulation, privatization, lobbying, transformation.

Термін бізнес-еліта (економічна еліта) останнім часом є загальновживаним в політичній науці. Разом з тим, питання про приналежність бізнес-еліти до правлячої еліти залишається актуальним. Ряд дослідників визнають бізнес-еліту частиною правлячого класу [3, с. 300-301], інші застосовують даний термін виключно по відношенню до вищої верстви великих підприємців. [1, c. 8-9]

Будь-яке суспільство можна уявити як певну кількість фрагментованих соціальних прошарків, що мають тією чи іншою мірою автономні інтереси (групи інтересів), а політику влади - як результат узгодження цих груп інтересів між собою. У структурованому вигляді група інтересів виступає за досить широко цитованим визначенням Джеффрі Бері, як формально або неформально «організована група осіб, які поділяють ті або інші цілі й намагаються впливати на державну політику» [6].

Тривала політична історія нашого суспільства досить наочно продемонструвала, що у свідомості більшості представників елітарних кіл такі важливі механізми управлінського впливу, як право і закон, не лише втрачають своє ціннісне значення, а й будь- яку соціальну предметність і визначеність.

На базі первинного розподілу та накопичення капіталу в суспільстві наближені до влади кола, набувши ключових позицій у ринковій економіці, створили закритий олігархічно-корпоративний механізм формування та реалізації влади. Зрештою, сама держава виявилася приватизованою як новими (тими, що отримали власність за знайомством) підприємцями, так і тими, що поступово прибрали владу, адміністративно-номенклатурними кадрами. Не дивно, що в цьому середовищі навіть політичні вибори перетворюються на механізм внутрішньо- елітарного перегрупування сил при відкритому нехтуванні законністю, зловживанні каналами інформації та, зрештою, елементарними правилами моралі [2, c. 190-205].

Створення формальної інституціональної системи в сфері взаємовідносин «влада - бізнес - суспільство» розпочалося фактично з перших років існування незалежної держави Україна. Цей процес відбувався у загальних рамках розбудови нової державної системи та формування елементів громадянського суспільства. Проте в цьому процесі не брали участі великі ФПГ, що лише наприкінці 1990-х років вдалися до легалізації своєї діяльності. Від цього часу вони почали формувати свою власну офіційну систему взаємовідносин з владою.

На початок 2004 р. протиріччя в суспільстві вкрай посилилися, і, як наслідок, чергові вибори президента України переросли в «помаранчеву» революцію. Жорстка передвиборна боротьба між двома головними претендентами: Віктором Ющенком - представником від опозиційних політичних сил та Віктором Януковичем - представником від влади, почала сприйматися суспільством як боротьба за вибір подальшого шляху розвитку країни.

У цій боротьбі опозиція перемогла, й до влади прийшла команда нового президента Віктора Ющенка, що одержала від революційного «Майдану» мандат на ліквідацію авторитарного політичного режиму та послаблення його економічної бази - олігархічних ФПГ.

Реалізацію цієї місії нагально й радикально розпочав перший пореволюційний уряд Юлії Тимошенко. Найрезонанснішими в цьому напрямку були такі дії уряду:

по-перше, в органах державного управління аж до регіонального рівня було проведено масову заміну кадрів, тобто основна частина носіїв традиційних олігархічних взаємовідносин з капіталом була витіснена з влади;

по-друге, уряд одразу й різко змінив пріоритети стосовно груп інтересів. У бюджеті-2005 було збільшено частку видатків на споживання і зменшено частку коштів, що мали спрямуватися на розвиток і що раніше розподілялася на користь приватного бізнесу. Водночас були скасовані пільги й преференції для бізнесу, в тому числі режими вільних економічних зон (ВЕЗ);

по-третє, уряд став автором, так званої, політики реприватизації (повернення об'єктів у державну власність з метою повторного продажу). Головними