Зміна в пріоритетах державної політики та перегляд результатів приватизації були, безперечно, нагальними завданнями в боротьбі проти існуючої олігархічної системи, але радикалізм нової влади явно перевищував безпечний для суспільства й економіки рівень. Це відчутно позначилося на великих ФПГ і, як наслідок, призвело до швидкого зниження темпів економічного зростання. Якщо в січні-серпні 2004 р. темпи зростання ВВП у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року становили 13,6 %, то за січень-серпень 2005 р. (період діяльності уряду Тимошенко) - всього 2,8 % [8]. Під загрозою опинився головний інститут ринкової економіки - право приватної власності. Уряд, розпочавши реприватизацію, запустив в країні механізм масштабного процесу переділу власності. У цей період, за образним висловлюванням ЗМІ, великий капітал відчув себе, «пересічним лоточником», що виявився цілком беззахисним перед діями влади [5].

Відставка у вересні 2005 р. уряду Юлії Тимошенко й призначення нового уряду Юрія Єханурова стали сигналом про те, що «помаранчева» влада відмовляється від політики радикального характеру. Виступаючи на засіданні Верховної Ради 20 вересня

р., Єхануров підкреслив, що перший місяць роботи новий уряд розглядатиме як реабілітаційний період у взаємовідносинах влади і бізнесу.

Перші заяви президента Ющенка і прем'єр- міністра Єханурова стосувалися найболючіших для великого капіталу питань. Президент і прем'єр- міністр проголосили цілковиту відмову від політики реприватизації й твердо пообіцяли бізнесу надати йому гарантії прав власності [9].

27 листопада 2005 р. президент Ющенко провів зустріч з 20 представниками великого капіталу, на якій оголосив про кардинальну зміну політики влади стосовно бізнесу. На цій зустрічі було вирішено створити робочу групу для забезпечення постійного зв'язку влади з великим капіталом [7].

Вперше представники великого капіталу усвідомили відповідальність за розвиток країни як власну життєво важливу справу.

Різко розширилася меценатська і доброчинна діяльність бізнесу [10]. У 2005 р. українським капіталом починають оволодівати ідеї соціально відповідального бізнесу (СВБ). Українські компанії почали приєднуватися до Глобального договору ООН, що сприяє утвердженню в світі принципів СВБ [4].

Проте цей рух влади і капіталу назустріч одне одному тривав недовго, його призупинила підготовка до чергових парламентських виборів у березні

р. Після виборів «помаранчеві» політичні сили не зуміли втримати владу. І в серпні 2006 р., коли було сформовано новий уряд Януковича, практично завершився «помаранчевий» період в історії України.

«Помаранчевий період» в історії України тривав порівняно недовго - трохи більше 1,5 року, проте, він відіграв помітну роль у зміні траєкторії розвитку країни. Головним позитивом даного періоду стало намагання ліквідувати олігархічну систему взаємовідносин влади і великого капіталу. Патронат влади стосовно ФПГ з розряду інституціональних перейшов у розряд економічних явищ.

Водночас «помаранчева» команда не спромоглася запропонувати життєздатну концепцію нової системи взаємовідносин влади і великого капіталу. Наближеність до влади, як і колись, залишалася вирішальним чинником успіху ведення бізнесу.

Отже, Україна зіткнулася з феноменальним історичним досвідом. Під час парламентських виборів у березні 2006 р. великий капітал став активним суб'єктом політичної боротьби за владу.

Напередодні парламентських виборів великі ФПГ розподілилася між головними політичними партіями країни у такий спосіб:

Партії, що одержали владу після «помаранчевої» революції, та ФПГ, що підтримали їх.

Перемогу на парламентських виборах здобула опозиційна партія - Партія регіонів. Оскільки головною силою в партії є Компанія «System Capital Management», то фактично до влади прийшла найпотужніша ФПГ країни.

З орієнтацією на інтереси великого українського капіталу почали визначатися сфери приватизації. Було відновлено контроль над процесом проникнення в українську економіку іноземного капіталу. У сфері приватизації влада знову повернулася до застосування способів «адресного і дешевого» продажу державних стратегічних підприємств. Останніми за часом резонансними прикладами стали продажі 76 % акцій ДХК «Луганськтепловоз» і 38,14 % акцій ВАТ «Комсомольське рудоуправління». Два найбільших підприємства країни були продані фактично наперед обраним покупцям і за запропонованою ними низькою ціною.

Проте українське суспільство після «помаранчевої» революції уже відійшло від того стану, коли влада разом з олігархічними ФПГ могла монопольно диктувати державну політику. Як результат «помаранчевої» революції в суспільстві з'явилася система стримувань і противаг. Причому в цій системі стримувань і противаг величезну роль почали відігравати ті ФПГ, що становили актив опозиційних політичних партій і президента, який став центром протидії процесам політичного реваншу та реставрації олігархічної системи. У загальному вигляді цю систему стримувань і противаг можна окреслити таким чином.

В органах державної влади:

президент, котрий має конституційні повноваження накладати «вето» на закони, прийняті парламентом, і володіє правом дострокового розпуску парламенту;

Рада національної безпеки і оборони та силові відомства, що перебувають у його зоні впливу;

дієва парламентська опозиція, що об'єдналася з опозиційними силами поза парламентом (наприклад, новий масштабний рух «Народна самооборона» та ін.);

У системі громадянського суспільства:

відносна рівновага між потужними політичними партіями, що активно підтримуються великими ФПГ;

контроль з боку незалежних ЗМІ, активних громадських організацій та політичної опозиції поза парламентом, використання засобів «вуличної» демократії;

широке використання для захисту інтересів судової системи.

У сфері економічних відносин:

сильна економічна конкуренція між ФПГ, що залучають для захисту своїх інтересів адміністративний і політичний ресурси;

ризики антидемпінгових розслідувань, що загрожує значними фінансовими втратами для ФПГ на світових ринках.

У сфері поведінкової орієнтації:

колишні чиновники й