Події в Україні засвідчили, що ця система стримувань і противаг діє досить ефективно й здатна чинити відчутний тиск на будь яку Партію влади.

Проте, як зазначає чимало експертів [11], саме в цей період існуюча державна система наочно продемонструвала свою неспроможність, нездатність працювати на забезпечення сталого розвитку суспільства, на відміну від країн з розвиненою демократією. Гостра політична криза, що вибухнула в країні в квітні-травні 2007 р., є наочним доказом цього. Подібний механізм боротьби за вплив на владу надзвичайно руйнівний для суспільства й загрожує негативними наслідками для економіки.

Це свідчить про те, що в умовах України потребу в інституціональній модернізації взаємовідносин влади і великих ФПГ слід розглядати не як приватну проблему, що стосується тільки окремої групи інтересів суспільства. За тієї політичної й економічної потужності, якою володіють сучасні українські ФПГ, вирішення цієї проблеми уможливить вчасно виявляти й вирішувати наявні протиріччя, які можуть вплинути на долю країни, а також запобігати відкритим силовим протистоянням між політичними силами.

Великий бізнес нагромадив солідний капітал, але в умовах економічної та політичної нестабільності не готовий інвестувати його в розвиток суспільства - а це теж конфліктна ситуація, що існуватиме тривалий період. Звідси можна зробити висновок, що налагодження партнерських відносин влади з великим бізнесом може попередити виникнення конфлікту та сприяти розвитку багатьох суспільних програм. Як приклад успішної співпраці з великим бізнесом можна зазначити: участь українського бізнесмена Віктора Пінчука у чисельних євро- форумах, що відбувалися в Україні, в свою чергу посилює євроінтеграційні позиції. В свою чергу євро-інтеграція піднімає такі проблеми як посилення демократичних стандартів та підвищення рівня політичної культури. При цьому проблеми політичного сектору ставлять великі перепони на шляху суспільних перетворень.

Представники малого й середнього бізнесу в даному випадку свої повноваження щодо розв'язання політичних проблем схильні віддати великому представництву крупних бізнесменів, хоча не відмовляються від політики, вони «в курсі», підтримують «своїх» політичних лідерів, проте активістами не стають.

Політизація підприємницького прошарку має відбуватися в контексті політизації всього суспільства. Активізація усіх прошарків нашого суспільства втрачається через поведінку деяких представників депутатського корпусу, яка розчаровує усіх. Ця проблема може призвести будь-коли до конфліктної ситуації. Хоча потрібно зауважити, що процес кристалізації соціально-економічних інтересів підприємців проходить швидше, ніж в інших прошарках.

Важливо те, що в підприємницькому середовищі існує вагомий резерв політичної активності, який можна і доцільно використовувати для утвердження в системі економічної політики. Фактично це означає що великий капітал, маючи політичні важелі, може впроваджувати необхідні зміни та проводити структурні реформи у соціально-економічній сфері. Що в свою чергу буде формувати нову свідомість більшої частини громадськості.

В Україні процес формування великого капіталу та налагодження його взаємовідносин з владою і суспільством відбувався у надто стислі терміни, здебільшого стихійно й хаотично. Держава виявилася слабким регулятором і не забезпечила гідної стратегії й ефективного управління процесом імпорту та імплантації у тканину українського суспільства цивілізованих стандартів, вироблених світовим досвідом. «Помаранчева» революція 2004 р. наочно продемонструвала, що наявні деформації у взаємовідносинах «влада - великий капітал - суспільство» досягли такого рівня, з яким українське суспільство вже не могло надалі миритися.

Відсутність правового регулювання та відповідних інституцій призводить до того, що основним механізмом досягнення балансу груп інтересів стає політична боротьба. Причому, оскільки можливість гарантованого захисту інтересів великих ФПГ досягається тільки за умови «захоплення» влади, то це стає чинником, що провокує перманентну політичну нестабільність у суспільстві. Економічна конкуренція надає політичній боротьбі особливої гостроти.

У найближчі роки навряд чи слід очікувати, що великий капітал погодиться на дистанціювання від влади. У складі політичних партій ФПГ постійно прагнутимуть досягти своєї мети - здобути контроль у системі влади. Тому навряд чи великий капітал буде сприйнятливим до пропозицій, пов'язаних з ідеями «відходу» з влади. У цьому контексті більш перспективними, на наш погляд, можуть бути такі пропозиції:

Створення інституціональної системи лобіювання, що забезпечує канали впливу на владу для всіх груп інтересів суспільства. Це зменшить гостроту політичного протистояння.

У зв'язку з активним проникненням представників великого капіталу у владу неабиякої актуальності набувають питання інституціонального оформлення процесів відділення їх від бізнесу (процедура передачі в управління бізнесу, вирішення конфліктів інтересів та ін.). За наявності пильного контролю з боку суспільства для представників великого капіталу необхідна формальна правова процедура як засіб захисту від публічних обвинувачень, у тому числі й судових.

У великого капіталу, що здобув владу, виникає нагальна потреба в інституціональному забезпеченні процесу вироблення стратегічної політики. Для цього можна використовувати накопичений світовий досвід.

Після «помаранчевої» революції великий капітал відчув необхідність перебудови своїх взаємовідносин з суспільством. Світовий досвід пропонує нову історичну практику - використання при веденні бізнесу принципів соціальної відповідальності. Це поліпшить імідж великого капіталу не лише всередині країни, а й у системі міжнародних відносин.

Під час інституціональної модернізації сфери взаємовідносин «влада - великий капітал - суспільство» необхідно враховувати такі моменти, властиві сучасній Україні:

існування недовіри між владою і бізнесом, збереження рентоорієнтованої поведінки бізнесу та високий рівень корумпованості чиновників;

інерційність старих