УДК 327 (035)

Семенкова М.А., Донецький національний університет

Вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на нерівномірність розвитку країн

У статті розглядається вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на нерівномірність розвитку країн і регіонів. Показана різниця стартових умов розвитку розвинутих країн і країн, що розвиваються, а також виявлені фактори, що обумовлюють посилення нерівномірності розвитку на сучасному етапі.

The influence of internal and external factors on the uneven development of countries and regions is examined in the article. The starting and modern conditions of developed and developing countries are pointed out.

В сучасному світі посилюється і поглиблюється небезпечний

розкол регіонів і держав на багату Північ і бідний Південь. У цьому вимірі головні аспекти актуальності дослідження визначаються наступними чинниками: збільшення загального відставання країн Третього світу, яке доповнюється різким посиленням диференціації всередині країн; глобальні можливості розвитку між країнами і людьми стають все більш нерівномірними; від процесу розвитку об'єктивно відмежовані численні відсталі держави; накопичення суперечностей між багатими і бідними країнами стає вирішальним елементом конфліктного потенціалу. Тема нерівномірності розвитку, відсталості приваблює увагу дослідників протягом останніх десятиліть, але в Україні ця тема розглядається переважно економістами. На політологічному рівні слід відзначити розробки О.Г. Білоруса, Ю.М. Пахомова, В.А. Зленка, Д.Г. Лук'яненко, Б.В. Губського [1]. При цьому в політичній науці бракує досліджень щодо історичних, політичних, економічних, соціальних, природних і психоісторичних факторів нерівномірного

розвитку країн і регіонів.

З огляду на це джерельною базою статті є документи, статистичні матеріали і публікації міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, МБРР [2], а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Так часто називають себе 145 країн Азії, Африки і Латинської Америки - членів ООН. Це відбувається головним чином для того, щоб відділити себе від економічно розвинених держав (Перший світ) і колишніх соціалістичних країн ЦСЄ і СРСР (Другий світ). Терміни Перший, Другий і Третій світи не повинні сприйматись у контексті перевершування, тому що вони відображають лише послідовність переходу на індустріальний шлях розвитку.

Виходячи з актуальності і ступеня розробленості проблеми, об' єктом дослідження обрано нерівномірність розвитку країн, предметом - внутрішні і зовнішні фактори, що передумовили нерівномірність розвитку окремих країн і регіонів світу. Таким чином, мета статті полягає у встановленні факторів нерівномірного розвитку країн в сучасному світі. Визначена мета передбачає вирішення таких завдань дослідження: на основі історико- порівняльного аналізу виявити зовнішні і внутрішні фактори нерівномірного розвитку країн; виявити, в якій мірі економічна діяльність багатих країн сприяє чи перешкоджає розвитку країн, що розвиваються. При дослідженні ми спирались на теоретичні і методологічні засади (понятійний апарат, методологію і методики), визначені в наукових працях політологів, економістів, соціологів, основна увага яких зосереджена на методичному, теоретичному і емпіричному аналізі проблем розвитку. Основні етапи нерівномірного розвитку країн були виявлені на основі методів вивчення літератури та історико- порівняльного аналізу. Також при дослідженні сучасних взаємовідносин між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, авторкою були використані метод системного аналізу і метод статистичної обробки даних.

Як вже було зазначено, в сучасному світі країни знаходяться на різних етапах свого соціально-економічного і політичного розвитку. За рівнем розвитку країни поділяють на розвинені країни і країни, що розвиваються, іноді окремою групою виділяють колишній СРСР і країни Центральної та Східної Європи. Країни, що розвиваються, також можуть бути в свою чергу поділені на підгрупи за різними класифікаціями. За класифікацією ООН, країни, що розвиваються, поділяють на 3 підгрупи: 44 найменш розвинені країни; 63 країни, що розвиваються, - неекспортери нафти і 13 країн- членів ОПЕК. Організація Економічного Співробітництва та Розвитку поділяє країни, що розвиваються, на 61 країну з низьким рівнем доходу, 73 країни з середнім рівнем доходу, 11 нових індустріальних країн і 13 країн-членів ОПЕК. Серед країн, що розвиваються, є відмінності не тільки в матеріальному становищі, але і в культурі, соціальній і політичній структурах. Існують класифікації країн, що розвиваються, за рівнем людського розвитку, за політичними системами, за розподіленням доходу, за темпами зростання доходу, темпами зростання населення тощо.

Незважаючи на різноманітність

класифікаційних систем, а також різні матеріальні і культурні умови, історію і структурні характеристики, у більшості країн, що розвиваються, існує низка типових проблем. Це низький рівень життя через низькі доходи, високий і зростаючий ступінь нерівності, низький рівень продуктивності праці, нерозвинені і часто невідповідні існуючим умовам системи освіти і охорони здоров'я, високі темпи приросту населення і тягар утримування непрацездатної частини, високий і зростаючий рівень безробіття, підлегле положення, залежність і уразливість в системі міжнародних відносин. Наявність цих проблем дає підстави відносити їх до групи слаборозвинених.

Хоча за останні роки були досягнуті значні, безумовно, позитивні зрушення, розрив у рівнях розвитку між розвиненими країнами і основною масою країн, що розвиваються, все зростає. Діапазон відмінностей між країнами і регіонами за рівнем розвитку став наслідком відмінностей за розміром територій, чисельності і щільності населення, природними умовами, сировинними ресурсами тощо, які можна класифікувати як внутрішні фактори розвитку. В країнах, що розвиваються, існували і існують менш сприятливі природні, політичні, соціальні і економічні умови. На початку їх самостійного розвитку (який здебільшого почався після Другої світової війни) стан в цих країнах значно відрізнявся від стану в розвинених