прогнозування можливих меж, перспектив економічних та науково-технічних зв'язків, вироблення концепції стратегії відносин, поширення інформації серед громадськості, політиків і науковців відносно результатів та подальших напрямів розвитку двосторонніх відносин. Програмою мінімум утвореного механізму є максимально ефективне гарантування дієвості засобів оперативного втручання, насамперед - дипломатичних, і у межах міжнародного правового поля, спрямованих на попередження несподіваного погіршення взаємовідносин, ще до того, як вони перетворяться у кризові ситуації; подруге, розвиток взаємовідносин між КНР та РФ, грунтуючись на загальності інтересів щодо подальшої розбудови як регіональної, так і глобальної архітектоніки взаємовідносин, спрямованих першочергово на забезпечення стабільності економічного розвитку, відстоювання гідного місця у міжнародному співтоваристві, що відповідає історичному досвіду країн і внеску їх цивілізацій у світову культуру; по-третє, "дипломатія трикутника", детермінована геополітичними
трансформаціями та глобалізаційними процесами, хоча й зазнала кардинальних змін, але зберігає своє визначальне значення для подальшого визначення системи координат розвитку іерархічності відносин в Азіатсько- Тихоокеанському регіоні. Сполучені Штати Америки залишаються головним актором у регіональній системі міжнародних відносин. Використовуючи свої істотні переваги та об' єктивні тенденції глобалізації, Сполучені Штати Америки активно трансформуються в основний центр посередництва і регулювання економічних та політичних процесів, які є життєво важливими для інтеграційних процесів на рівні регіонів та планетарному рівні. Окрім того, сучасний період політичної еволюції засвідчив народження абсолютно нового фактора впливу на характер формування різнорівневих структур безпеки, а саме: неконтактного міжнародного протиборства, зміст якого полягає у відкритій та прихованій детермінації зовнішньої політики, економічного і навіть культурного розвитку країни- суперника. Зважаючи ж на те, що США за своєю економічною могутністю перевершують найближчого переслідувача більш ніж у два рази (американський ВНП - 8,3 трлн. доларів, а ВНП Японії - близько 4 трлн. дол.), а за наявністю зовнішньополітичного потенціалу (ЗПП - ресурс, який витрачається країною на зовнішню політику) перевершує Японію, яка за цим показником теж займає друге місце, у п'ять разів (американський ЗПП на рубежі ХХ-ХХІ ст. становив 300 млрд. доларів без врахування сфери витрат на "міжнародне економічне співробітництво"), мають надзвичайно дієві важелі впливу на розбудову сучасної системи міжнародних відносин, відповідаючи за типологізацією канадського дослідника А. Беттлера поняттю "глобального полюсу" з економічної точки зору та поняттю "глобального центру сили" у політичній площині [67, с. 73, 75]. Відповідно до цього російсько-китайське спіробітництво, виходячи з об'єктивних реалій сучасності, спрямовується на противагу США у питаннях регіональної проблематики, але доводити їх до крайнього загострення немає ні потреби, зважаючи на надзвичайну взаємопов'язаність світу у різноманітних вимірах, ні належної можливості, виходячи з перерахованих вище чинників. Скоріш за все, для Росії та Китаю розвиток двостороннього співробітництва не стане альтернативою відносин з США, воно буде виступати у якості тактичного механізму для розширення та поглиблення власної варіативності на регіональній політичній арені;
по-четверте, наростання економічного та політичного потенціалу сприймається деякими російськими науковцями, зокрема Сорокіним К.Є. [17], Корабельниковим А.А. [68], Арбатовим А. [69], як безпосередня загроза національним інтересам Росії. Але виходячи з порівняння факторів віддалення та зближення, можна констатувати, що, незважаючи на існуючу проблематику у відносинах: досвід прикордонних конфліктів, геополітичне суперництво за країни Центральної Азії та Казахстан, міграційні питання, пов'язані із заселенням Далекого Сходу вихідцями з КНР, переростання їх у відкриту конфронтацію видається малоймовірним. У свою чергу, факторів зближення існує більше, а головне - вони за своєю питомою вагою є більш значущими: досягнуті домовленості про співробітництво у різноманітних сферах, ініціювання РФ та КНР творення регіональних міжнародних організацій, свідченням чого є діяльність Шанхайської організації співробітництва (утворена у червні 2001 р.), існування чітко структуризованого та інституційованого
ЛІТЕРАТУРА
Шергін С.О. Азіатсько-Тихоокеанський регіон: Історія і сучасність. - К.: Вища школа, 1993. - 91 с.
Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. - К.: РіЦ УАННП, 1998. - 688 с.
Камінський Є. Формування нової системи міжнародних відносин на переломі тисячоліть у світлі проблем стабілізації розвитку України // Геополітичне майбутнє України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: ІОВ "Задруга", 1998. - С. 154-166.
Камінський Є.Є., Дашкевич А.В. Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. - К.: Політична думка, 1998. - 547 с.
Дашкевич А.В. На роздоріжжі: виклики сучасності і парадокси зовнішньої політики США. - К.: Наукова думка, 1996. - 151 с.
Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини. ХХ століття. - К.: Школяр, 1999. - 255 с.
Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. - К.: ФАДА, ЛТД, 2001. - 224 с.
Гончар Б., Таран М. США - КНР і Тайвань: трикутник взаємодії і суперечностей в 90-ті роки ХХ ст. // Наукові записки. Академія наук вищої школи України. Випуск другий. - К.: Хрещатик, 1999. - С. 22-31.
Лещенко Л.О. Внутрішня і зовнішня політика КНР в контексті глобалізаційних процесів // Збірник наукових праць: Дослідження світової політики. Вип. 14. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - С. 72-82.
Лещенко Л.А. Воссоединение родины - приоритетная задача внешней политики КНР // Украина - Китай: Информационно-аналитической обозрение. - 2000. - № 1. - С. 12-14.
Перепелиця Г.М. Як жити відрізняючись, але в гармонії. Теоретичні аспекти міждержавних відносин // Політика і час. - 2002. - № 4. - С.