Формування економічної системи глобалізму, відкриваючи прямий шлях розгортанню процесу мондіалізації як процесу формування світового порядку, що передбачає глобалізацію управління світовим розвитком, створює умови для формування політичної системи мондіалізму. Вона представляє собою механізм виявлення, діагностики і вирішення глобальних проблем шляхом прийняття і реалізації глобальних політичних рішень у сфері міжнародних відносин.

Поява глобального суспільства означає глобалізацію соціальних суперечностей, винесення їх за національні рамки. Формуються глобальні класи: інтеркратія - новий глобальний правлячий клас, до якого належать транснаціональні еліти (від глобальної бюрократії, медіа-магнатів, власників глобальних корпорацій, до правлячих верхівок окремих держав, католицьких ієрархів і протестантських пасторів), когнітаріат - такий же глобальний клас виробників знань, інтелектуального капіталу. Політична система мондіалізму покликана забезпечити глобальну владу інтеркратії, сформувати механізм узгодження класових суперечностей у глобальному суспільстві.

Політична система мондіалізму - це система взаємодії транснаціональних еліт, які втратили національну прив'язку та діють всупереч інтересам власних народів, що виражається у змісті і способах прийняття глобальних політичних рішень. Це переконливо засвідчили події навколо воєнної операції проти Іраку, коли владні еліти країн Західної Європи, Туреччини, Австралії, України та багатьох інших держав продемонстрували повне ігнорування громадської думки. Пов'язані інститутами глобальної "культури Давосу", вони все більше вдаються до силових акцій, спрямованих на ліквідацію соціальних досягнень минулого та обмеження доступу народу до процесу прийняття політичних рішень. Хоча інституційним ядром політичної системи мондіалізму стали егалітарні міжнародні регулюючі органи, що утворилися у ХХ ст. (Ліга Націй, ООН), однак нині сформувалося "нове покоління" вже елітарних глобальних регулюючих органів, які все більше витісняють попередні структури.

Політична система мондіалізму

характеризується вибірковою легітимністю владних суб'єктів і дій, що передбачає наявність владної еліти, яка санкціонує легітимність, та особливої групи суспільств з обмеженим суверенітетом. В цьому сенсі глобальний елітаризм як основа політичної системи мондіалізму насправді є головним дезорганізуючим чинником світового політичного порядку, і в цьому полягає суперечливість мондіалізації. Подібно до того, як економічна система глобалізму, будучи продуктом глобалізації економіки, є в певному розумінні її запереченням, те ж відбувається у політико-управлінському вимірі глобалізації. Мабуть, головною причиною цього є відсутність глобальних політичних інститутів, які забезпечували б рівновагу як між елементами "глобальної тріади", так і у відносинах між глобальними центрами влади та глобальним громадянським суспільством. На рівні держави ці функції виконують інститути політичного представництва і політичні партії. Поки незрозуміло, що могло б їх замінити на глобальному рівні, і це розбалансовує механізм глобального управління.

Політична система мондіалізму являє собою універсальну систему, що покликана забезпечувати підтримку функціональних параметрів світового порядку. Тим самим вона виступає в якості системи глобального управління. Вона містить інституційну, нормативну, функціональну та комунікативну підсистеми, які забезпечують глобальне управління світовим розвитком.

Функціональна підсистема політичної системи мондіалізму включає елітарно- консенсуальні процедури спільного прийняття рішень при вирішальному домінуванні США. Інституційна підсистема містить, окрім системи ООН, яка залишилася як спадщина від минулого порядку кондомініуму, також трансрегіональні системи колективної безпеки (НАТО та Американо-японський договір безпеки), інститути світової фінансової системи (МВФ, Світовий банк), інститути глобальної системи "вільної торгівлі" (ВТО, ОЕСР), інститути світової юрисдикції (Міжнародний спеціальний трибунал), континентальну політико-економічну систему, яка забезпечує вирішальну неоімперську владу США над

Північною та Латинською Америкою (НАФТА і Панамериканський союз). Основою глобального управління залишається інституціоналізована міждержавна взаємодія, однак розвиток політичної системи мондіалізму спрямований на поступову інкорпорацію національних держав, їх підпорядкування глобальним інституціям шляхом обмеження державного суверенітету.

Формування нормативно-регулятивної

підсистеми пов' язане зі створенням певного кодексу глобальної поведінки, який об' єктивно має бути спрямований на захист колективних, загальних інтересів світового суспільства. Нині спостерігається певна еволюція в напряму визнання "міжнародного співтовариства" суб' єктом міжнародного права, розробляється концепція спільної спадщини людства. Найважливішим елементом нормативно- регулятивної підсистеми є принцип глобальної відповідальності держав, корпорацій та інших учасників глобальної взаємодії. Його утвердження спрямоване насамперед на забезпечення інкорпорації національних держав у структуру політичної системи мондіалізму. Створення права міжнародної відповідальності в реальності супроводжується поширенням правового нігілізму як норми політичної практики у міжнародному житті, що виражається у неприйнятті або вибірковому прийнятті глобальними державами, насамперед США, правових норм і загальних принципів міжнародного спілкування.

Політична система мондіалізму може функціонувати в різних режимах. Особливості того чи іншого режиму функціонування визначаються типом світового порядку, підтримка якого і забезпечується функціонуванням політичної системи мондіалізму. В умовах порядку кондомініуму система глобального управління функціонує у тоталітарно-консенсусному режимі,

гегемоніальному світовому порядку, відповідає елітарно-консенсусному ("олігархічний")

режиму, а встановлення імперіального світового порядку сприяє формуванню неототалітарного режиму функціонування політичної системи мондіалізму.

Тут необхідно диференціювати його від тоталітарного політичного режиму, поняття якого є традиційним для політології. Спільність двох понять пов' язана з тим, що тоталітарний політичний режим як політичний устрій держави ґрунтується на повному (тотальному) контролі державної влади над усіма сферами життя громадянського суспільства і кожної людини, претендуючи на управління свідомістю людей, контролювання чи програмування їх ціннісних орієнтацій і напряму думок. Концепт тоталітаризму виступає як динамічна характеристика, що відбиває хоча і різний, але дуже високий ступінь контролю держави над громадянами, їх політичною свідомістю і поведінкою.

Неототалітарний режим функціонування політичної системи мондіалізму зовсім не обов' язково передбачає існування таких специфічних характеристик державного тоталітаризму, як приховані від громадськості концтабори чи тотальне стеження, однак тоталітарні тенденції в розвитку політичного режиму імперського центра здійснюють