УДК 327 (5-15)

Грєбцов В.В., Міжнародний гуманітарний університет, м. Одеса

Трансформація структури міждержавної системи регіону Перської затоки на сучасному етапі

У статті досліджуються етапи трансформації структури міждержавної системи регіону Перської затоки, зроблена спроба удосконалити понятійний апарат, пов 'язаний з визначенням даної системи, проаналізовані чинники, які впливають на її функціонування, та результати цього впливу. Автором запропоновано кілька варіантів сценаріїв подальшого розвитку регіональних структурних процесів.

The article runs about transformation stages of international (inter-state) system structure of the Persian Gulf region. The author makes an attempt to improve categorwal apparatus connected with that system definitions, analyses critical factors which its functional capabilities are depended on, and political results of their influence. The author also offers a few scenarios of the future development of regional structural processes.

Події 2003 р., передусім друга американо-іракська війна, корінним чином вплинули на загальнополітичну ситуацію в регіоні Перської затоки. Даний регіон вкотре за останні півтора десятка років відновив свій статус одного з найважливіших в глобальній системі міжнародних відносин. Можна без перебільшення констатувати, що вектор майбутнього розвитку всього світу визначається на даний момент на Близькому Сході загалом і регіоні Перської затоки зокрема, що підкреслює актуальність теми дослідження.

Безсумнівно також, що відповідно до цих процесів зазнала значної трансформації політична структура регіональної системи міжнародних відносин у Перській затоці. Метою даної роботи є аналіз цієї модифікації у порівнянні з попереднім періодом і з'ясування ролі позарегіональних чинників у трансформаційному процесі. Завдяки своєї новині та безперервній модернізації ця проблематика ще не дістала належного висвітлення в українській науці.

Передусім, необхідно визначитися з тим, що саме автор розуміє під терміном "регіон Перської затоки" і яка його структура. Регіон Перської затоки інкорпорує в собі всі країни, які мають прямий вихід до вод затоки без урахування протяжності берегової смуги. Система міждержавних відносин Перської затоки в останній третині ХХ ст. стабільно складалася з трьох основних структурних компонентів. Найбільш значущим з них був Іран (до 1979 р. - монархія, після - ісламська республіка з вирішальним впливом шиїтського духовенства). Другий за важливістю компонент системи - Іракська Республіка під керівництвом партії Баас (Арабського соціалістичного відродження). Нарешті, найважливішу світову роль якщо не у сфері політики, то у сфері економіки грали суннітські монархії Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ): Королівство Саудівська Аравія (КСА), Бахрейн, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман.

Однак реалії ХХ ст. дозволяли зробити деяке якісне узагальнення структури міждержавної системи Перської затоки за рахунок частини даних компонентів, а саме - Іраку і держав РСАДПЗ. Подібне узагальнення було можливим завдяки двом головним причинам. По-перше, більшість населення в кожній з цих країн складали етнічні араби. По-друге, уряди вищезгаданих держав бачили в Ірані могутнього експансіоніста, який історично тяжіє над арабськими країнами затоки з метою максимально розширити сферу свого впливу. Саме ця обставина, разом з неприйняттям шиїзму, призвела до того, що в ірано-іракській війні країни РСАДПЗ активно підтримали Багдад політично й економічно, незважаючи на різку відмінність в ідеологічному плані. Дані обставини дають підстави вважати, що у другій половині ХХ ст. по відношенню до міждержавної системи Перської затоки єдиною субсистемою виступали арабські країни цього регіону. Для характеристики цієї підсистеми доречно використовувати назву затоки, яка прийнята серед арабських країн - "Арабська затока", якщо вживати цей термін не в географічному, а в геополітичному значенні.

Разом з тим, повністю ототожнювати країни "Арабської затоки" контрпродуктивно. Вже на початку 80-х рр. ХХ ст. ряд британських [1] і американських [2] дослідників виділяли корінне населення монархій затоки в окрему етнополітичну підгрупу в рамках арабського світу, позначаючи її терміном "аравійці". Слід визнати, що подібне виокремлення має серйозні підстави. Історична специфіка економічного, політичного, культурного розвитку аравійських монархій має багато спільного. Створення єдиної організації РСАДПЗ, в чию компетенцію входять в тому числі найважливіші питання щодо спільної обороні від зовнішніх і внутрішніх противників, природним чином завершило тривалий інтеграційний процес, викликаний загальною близькістю населення і правлячих режимів монархій затоки.

Вказана структура системи міждержавних відносин Перської затоки була характерною для 1970-х і особливо 1980-х рр. Однак після агресії Іраку проти Кувейту в 1990 р. вона вже не виглядала так безперечно. Субрегіон "Арабської затоки" в першій половині 90-х рр. фактично розколовся на "Ірак" і "РСАДПЗ". Разом з тим, все більше значення в регіональній системі став набувати чинник присутності позарегіональних держав, точніше кажучи, однієї наддержави - США. Використовуючи антиіракські настрої перших років після кувейтської кризи 1990-91 рр., Вашингтон доклав чимало зусиль, щоб закріпити розкол країн "Арабської затоки". Американське проникнення в регіон здійснювалося масштабно і в різних формах: від спільних економічних проектів до створення розгалуженої мережі військових баз в країнах РСАДПЗ, в тому числі на території Саудівської

Аравії, що було розцінено багатьма мусульманами як окупація ісламських святинь (священних міст Мекки та Медіни, хоча безпосередньо там американські бази не розміщувалися).

Стосовно Іраку та Ірану адміністрація Б. Клінтона проводила політику "подвійного стримування", яка передбачала набір економічних і політичних санкцій [3]. Фактично вона була спрямована на підтримку глибокої ізоляції Іраку з метою ліквідації баасистського режиму. Найсуворіша заборона