Помилковість цих планів полягала передусім в методах їх реалізації. Штучна ізоляція найважливіших природних компонентів системи, Ірану та Іраку, і привнесення замість них надмірного американського чинника деструктивно позначились на політичній стійкості системи загалом.

Політика "подвійного стримування" не принесла Вашингтону відчутних успіхів. Навпаки, катастрофічне положення іракських мас внаслідок економічних санкцій, запроваджених ООН завдяки активному тиску з боку Сполучених Штатів, в арабському світі сприймалося як наслідок цілеспрямованого геноциду братерського народу американськими агресорами. Віктимізація Іраку в громадській свідомості значної більшості населення планети стала реальністю. Відповідно зросла і підтримка іракського народу сусідніми країнами, що призвело майже до фактичного відновлення субсистеми "Арабської затоки" (за винятком Кувейту, де не лише правляча верхівка, але і більшість населення з часів іракської окупації за зрозумілих мотивів були налаштовані антиіракські). Однак свою антиіранську спрямованість цей субрегіон до того часу, в основному, втратив.

Дана реставрація означала практичну невдачу попередніх зусиль США поставити під повний контроль міждержавну систему

Перської затоки. Але атака Нью-Йорка і Вашингтона 11 вересня 2001 р. надала вагомий привід американській адміністрації Дж. Буша- молодшого, щоб модифікувати регіональний курс у бік його різкого посилення. Внаслідок операції "Іракська свобода" (весна 2003 р.) війська США окупували Ірак, один з трьох фундаментальних базисів регіональної системи.

Згідно з визначенням, запозиченим з фізики, найбільш стійким є предмет, що має три ідентичні точки опори. Дане визначення справедливе для конкретної системи, що досліджується, - системи міждержавних відносин Перської затоки. Штучне нівелювання одного з найважливіших елементів призвело до природних якісних модифікацій всієї системи. Насамперед, це стосується тотального руйнування її колишньої структури. Зникнення Іраку як реального дієздатного суб' єкта міжнародних відносин не сприяло формуванню структурної осі системи "Ер-Ріяд - Тегеран". Причинами цього є непропорційність демографічного, політичного, військового та навіть економічного (підкреслюємо - економічного, а не фінансового) потенціалу, звичка саудівської верхівки розраховувати на міжнародній арені на підтримку зовнішнього покровителя, тобто, певною мірою, історична залежність від США, починаючи з часів засновника сучасної Саудівської Аравії короля Абдель-Азіза ібн Абдеррахмана, і відсутність подібного досвіду у республіканського Ірану, який, натомість, має досвід конфліктних відносин з тими самими США. Однією з головних причин став також факт надмірного втручання Сполучених Штатів у регіональну систему, що паралізовує свободу дій на регіональному рівні як країн РСАДПЗ, так і Ірану, хоча і меншою мірою.

Крім того, неясною залишається доля самого Іраку. Фундаментальною помилкою адміністрації Дж. Буша-молодшого у порівнянні з попередніми адміністраціями Б. Клінтона стала спроба розв'язати іракську проблему за допомогою військової сили. Ірак, секуляристська держава, яка боролася з екстремістськими мусульманськими організаціями на власній території, зараз перетворився на інкубатор ісламістського руху різних напрямків та полігон для відпрацьовування терористичних акцій.

Незважаючи на інтенсифікацію партизанського руху в країні, перші спроби розбудови нового Іраку на засадах атлантичної демократії призвели до проведення виборів у парламент країни з наступним поділом владних функцій між представниками домінуючих етнічних і конфесійних груп. Однак, оскільки цілі цих груп неоднакові, а часто протилежні, залишається питання життєздатності нової законодавчої та виконавчої влади Іраку. Більше того, Ірак зараз являє собою приклад держави- протекторату, уряд якого відіграє мінімальну роль в регіоні Перської затоки.

Таким чином, замість повноцінного структуроформуючого суб' єкта системи регіональних відносин Перська затока отримала осередок напруги, наслідки існування якого можуть негативно впливати на стан справ у регіоні тривалий час.

Постає питання - чи готова система міжнародних відносин даного регіону абсорбувати демократичні цінності взагалі? Створення навіть примітивної іракської держави на принципах управління більшістю може позбавити регіональну систему природної життєздатності. Існування демократичного Іраку викличе роздратування вірних союзників США - країн РСАДПЗ, точніше їх правлячих режимів, які за своїм модусом операнді нічим принципово не відрізняються в кращий бік від баасистських правителів Іраку.

Активно сприяючи демократизації Іраку (а без зовнішнього сприяння будь-яка спроба демократизації на Близькому Сході приречена на невдачу протягом ще кількох десятків років), Вашингтон ризикує відштовхнути від себе монархії Перської затоки, в яких і так вже склалися могутні антиамериканські течії. Як це не дивно на перший погляд, саме піддані аравійських монархій стали оплотом боротьби зі світовою могутністю США. Організація "Аль-Каїда", що створена і фінансується вихідцями з КСА і сусідніх країн, сприяла трансформації сприйняття понять "система міждержавних відносин" і " система міжнародних відносин" Перської затоки. Якщо раніше вони були фактично тотожні, то тепер невидима міжнародна організація стала одним з найважливіших чинників у системі міжнародних відносин у Перській затоці. За цих умов місцеві режими будуть або ліквідовані власними підданими, або змушені будуть різко змінити свій зовнішньополітичний курс. Частково Вашингтон продемонстрував розуміння цієї небезпеки, евакуювавши свої