Демократичне правління в Іраку здатне викликати не тільки ці ускладнення. Більшість населення в Іраку складають мусульмани-шиїти (біля 60%). Іракські ж сунніти розподіляються за етнічною ознакою: якщо певною мірою спростити етнічну ситуацію в Іраку, можна підсумувати, що половина з них араби, а інша половина - курди. Суперечності між ними, що базуються на кривавому досвіді двосторонніх стосунків не лише сивої давнини, але й всього ХХ століття, вкрай важко ліквідувати. Отже, саме шиїти мають найбільше шансів зосередити у своїх руках реальну владу в державі.

Однак, враховуючи сучасні тенденції "ісламського відродження", навряд чи шиїтська більшість висловиться за будівництво політичної системи країни за західним зразком. У південних, шиїтських районах все більшу популярність здобувають ідеї створення ісламської республіки на кшталт сусіднього Ірану. Тегеран негласно, але послідовно підтримує ці тенденції, вбачаючи в них додаткове джерело власної безпеки у відносинах із США. Відповідно, субрегіон "Арабської затоки" припинить своє існування, оскільки етнічна складова буде нівельована ідеологічною та релігійною. Замість цього може виникнути "шиїтський субрегіон" Перської затоки, що складатиметься з Ірану й Іраку. У випадку, якщо Ірак в основному збереже свої кордони і за шиїтського правління, природні геополітичні суперечності послаблять зв'язки між Тегераном і Багдадом, але, безумовно, не ліквідують їх в умовах тотального оточення суннітськими країнами і впливу чужої західної цивілізації.

Політичний пресинг, який чинять США на Іран з метою повалення іранського режиму, де клерикальний вплив залишається досить сильним, якщо не вирішальним, може набути характеру і відвертих військових дій. У цьому випадку наслідки можуть бути катастрофічними як для країн Близького і Середнього Сходу, де виникне єдиний антиамериканський фронт прибічників радикального ісламу від Іраку до Афганістану, так і для США.

Нарешті, існує імовірність етно-конфесійної дезинтеграції Іраку, штучно створеної Великою Британією держави. Як не парадоксально, єдиною цементуючою силою, яка не дозволяє центробіжним процесам зруйнувати Ірак як державу, на даному етапі залишається Вашингтон. У випадку гіпотетичного колапсу країни іракські шиїти ідеологічно і політично інкорпоруються Іраном, можливо, утворивши формально незалежну державу. Курдські райони Іраку, ймовірно, перейдуть під патронаж США (оскільки саме США виступали гарантом фактичної політичної незалежності іракських курдів, починаючи з 1991 р.), що, до речі, призведе до погіршення американсько- турецьких відносин. Іракські сунніти мають шанс створити власну державу в центрі нинішнього Іраку; можливо, вона збереже колишню назву. Однак в цьому випадку

ЛІТЕРАТУРА

Mansfield P. The Arabs. - New York: Penguin Books, 1990. - P. 334.

Braibanti R. The Gulf Cooperation Council: Comparative Note // The Gulf Cooperation Council: Moderation and Stability in an Interdependent World. - Washington, DC: Westview Press - Boulder, Colorado, 1987. - P. 205-216.

USCENTCOM. Strategic Environment. - 1994 // http://www.milnet.com/milnet/pentagon/centcom/chap1/strategic/ htm; A National Security Strategy of Engagement and Enlargement. - February, 1996 // http://www.fas.org/spp/ military/docops/national/1996stra.htm

A National Security Strategy for a New Century. - May, 1997 // http://www.fas.org/man/docs/strategy 97.htm

Karp A. The Demise of the Middle East Arms Race // The Washington Quarterly. - Autumn, 1995. - Vol. 18, № 4. - P. 29-51.