Така нова ситуація швидко мусила викликати низку непорозумінь та напруження, оскільки одночасно зі змінами "післялюб- лінської доби" дедалі більшого значення набирала проблема, що зароджувалася на Січі та в "Диких Полях". Це була козацька проблема. Козаки є групою, на який варто детальніше зупинитися, зважаючи на ту роль, яку вони відіграли в тій частині континенту. З точки зору свого становища на кресах Речі Посполитої, були вони людьми, закоханими у свободу, з точки зору розташування на пограниччі з Москвою, Кримом та Туреччиною - силою, налаштованою виразно антитурецьки. Козаки здійснювали постійні протитурецькі походи і, хоча їх не трактували надто серйозно, з точки зору інтересів оборони Речі Посполитої, вони усе ж відчували себе рівними у правах із польською та руською шляхтою. Натомість, уже згадана польська шляхта рішуче відкидала ці козацькі претензії та надії на рівність. Питання запорозького козацтва потрібно розглядати в міжнародному контексті, оскільки в XVI і XVII ст. воно вже є настільки виразною силою, що навіть стає об'єктом маніпуляції з боку сусідів Речі Посполитої - особливо Москви, а спорадично навіть Туреччини. У контексті віровизнання козацтво є опорою східного православ'я, причому не тільки в конфесійному, але й також у культурному та соціальному плані. Так зване "козацьке питання" швидко стає однією з найважливіших проблем, що постали перед Річчю Посполитою Обох Народів, а конфлікт, що зародився на Січі, мало не розколов саму Польсько-Литовську державу. Чому почалися непорозуміння між козацтвом та шляхтою? У 1590 р. сейм Речі Посполитої прийняв ухвалу, яка регулювала соціальний порядок на Україні й природним чином найбільше відповідала інтересам "шляхетської нації". Ця ухвала відштовхнула від Польщі більшу частину козаків, а невдовзі й стала однією з причин перших великих козацьких повстань 1591-1596 рр. Цими повстаннями керували отамани Криштоф Козинський та

Северин (Семерій) Наливайко. Від цього моменту на кресах держави постійну тлітимуть бунти та козацькі повстання, які так ніколи й не вдасться погасити.

Згадана ухвала кінця XVI ст. була не єдиною помилкою, яку вчинило законодавство Речі Посполитої. Черговим кроком у цьому хибному напрямку стала сеймова ухвала 1638 р. про перетворення козаків на ... кріпосних селян, за винятком невеликої групи із 6 тисяч реєстрових козаків. Саме ця подія й слугувала згодом вихідним пунктом до початку повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке стало кульмінацією протистояння й перетворило українців та поляків у непримиренних ворогів. Вождь цього руху був політиком, який мав намір вибороти для свого народу та для себе особисто належне становище в Речі Посполитій. "Пожежа" 1648-1654 рр., яка охопила велику частину східних кресів держави, перетворила родючі колись терени у своєрідних попередників "пол-потівських полів смерті", розлила між обома народами "море ненависті". Польські поразки під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Батогом чи козацький погром під Берестечком, угода з Москвою в Переяславі в 1654 р. та зближення козаків із Московською державою - усе це стало трагедією для обох сторін конфлікту, який початково виглядав наче звичайна сімейна сварка. Викликані цим конфліктом страждання, упокорення та ненависть тривалий час, аж до XX ст., тяжіли над взаємовідносинами теперішніх європейських сусідів. Варто тут згадати й про важливий релігійний аспект конфлікту. Брестська унія 1596 р. почала визначати межі української, а згодом і білоруської національної самосві-домості, які тільки почали виникати. Брестська унія стала тим елементом, який зумів зібрати навколо себе національно свідомих українців на заселених ними землях у межах Речі Посполитої. Це явище стало особливо помітним у XIX та XX ст. у період відновлення кривавих сутичок на етнічному ґрунті. Вирішення "руського питання" або ж "українського питання" - така термінологія дедалі частіше входить у життя від XVI ст. - потрібно було шукати одразу у двох напрямках. Перший із них, визначений уже згаданою Переяславською угодою з Москвою та який передавав козаків під владу Московського царя Олексія Романова, був у планах Богдана Хмельницького своєрідною тактичною комбінацією. Це була комбінація, яка мала підняти "ціну козацького питання" на очікуваному політичному аукціоні. Однак, як показав час, цар прийняв Україну в межі своєї держави, не задовольнивши природних очікувань з боку козацької еліти. Наслідків цього кроку не довелося довго чекати. Уже в кінці XVIII ст. цариця Катерина скасувала Запорозьку Січ та ліквідувала залишки могутнього колись козацтва. За обраний шлях довелося заплатити жорстоку ціну. Натомість другий шлях виник після смерті Богдана Хмельницького. Він був спрямований на відновлення зближення з Польщею, доказом чого стала укладена в 1658 р. гетьманом Іваном Виговським Гадяцька угода. Угода пропонувала рішення, наближені до закладених свого часу польсько-литовською унією 1569 р. у