ПОЛЬЩА - УКРАЇНА: ІСТОРІЯ СУСІДСТВА УПРОДОВЖ МИНУВШИНИ - НАРИС ПРОБЛЕМАТИКИ - Любліні. Ця угода передбачала виникнення Речі Посполитої Трьох Народів, себто виз...

Стаття - ПОЛЬЩА - УКРАЇНА: ІСТОРІЯ СУСІДСТВА УПРОДОВЖ МИНУВШИНИ - НАРИС ПРОБЛЕМАТИКИ

Любліні. Ця угода передбачала виникнення Речі Посполитої Трьох Народів, себто визнання обмеженої у своїх територіальних межах козацької держави третім рівноправним членом Речі Посполитої. Утім, слабким пунктом цієї угоди, яку зрештою так й не реалізували, зокрема, через жорстокі наслідки повстання Богдана Хмельницького, виявилася відсутність українських державних структур. Себто ситуація відрізнялася від тієї, що складалася між Польщею та Литвою. Утім, наслідком Гадяцької угоди стала певна нова для Польської держави інституція - "гетьманат". Ініціаторами нового зближення з Польщею та підписання Гадяцької угоди стала верхівка козацтва, у той час як козацькі низи - "сірома", що було особливо істотним, цією справою не зацікавилися. На жаль, Гадяцьку угоду підписали надто пізно, а попередній досвід козацьких повстань XVI і XVII ст., як і політику взаємного винищення - "етнічні чищення" на кресах, яку застосовували обидві сторони конфлікту, забути та пробачити було неможливо. Повернення на дорогу порозуміння з Польщею вимагало часу, а окрім цього, і певної зміни ментальності та психіки представників обох народів розділених подіями 1648 - 1658 рр. на два ворогуючі табори. Часу, необхідного потрібного для заліковування ран, забракло. У цей момент, коли Річ Посполиту дедалі більше втягували у війну зі шведами та наближався час турецьких воєн, пам' ять про польсько-козацькі конфлікти була ще надто свіжою, аби так одразу повернутися до вигідної обом сторонам співпраці. Незважаючи на завершення польсько-козацьких воєн, і надалі існували на Україні велетенські конфлікти інтересів, розпалювані упередження та взаємні образи, наприклад, у сфері культурних і релігійних відмінностей. Побоювання козаків стосувалися насамперед того, що польська шляхта використає Гадяцьку угоду для реституції своєї влади та впливів на кресах. Ці страхи не були такими вже й безпідставними. У свою чергу, польська сторона побоювалася, що росіяни помстяться за підписання цієї угоди між козаками та Річчю Посполитою. Коли в 1667 р. стався трагічний фінал "української справи", що обернувся для українських земель їх поділом у селі Андрусові між Москвою та Річчю Посполитою, населення обох частин колишніх козацьких земель дедалі більше почало відчувати залежність від своїх метрополій. Зрештою, у XVIII ст. це обернулося залежністю вже цілої Польщі від Російської імперії. Процес відродження національної самосвідомості українців (у її сучасному розумінні), спричинив появу на початку XVII ст. Нових харизматичних особистостей, як, наприклад, Петро Могила.

Осінь 1918 р. принесла народам Європи значні зміни, які стосувалися, у першу чергу, новопосталих держав, поява яких була анонсована в новорічному зверненні президента США Вудро Вільсона. Саме в цей момент на шляху до незалежності зіштовхнулися у Львові дві стихії - українська та польська. Зудар двох молодих державностей - Речі Посполитої Польської та Західноукраїнської Народної Республіки, призвів, у кінцевому результаті, до повномасштабної війни поміж ними. У ході цієї війни Військо Польське вигнало українські війська за р. Збруч. Тим самим було ліквідовано Західноукраїнську Народну Республіку. Однак польсько-українське зближення спричинило навесні 1920 р. появу ідеї маршала Ю. Пілсудського про федеративний устрій Речі Посполитої, принциповим елементом якої було сусідство із Наддніпрянською Українською державою - другою з українських держав, що виникли 1918 р. Союз з отаманом Симоном Петлюрою мав за результат спільний військових похід на Київ у 1920 р. Характеризуючи ціль цього походу, маршал Ю. Пілсудський у своїй промові 18 жовтня 1920 р. до вояків українського війська нагадав про братерство зброї у спільній антибільшовицькій боротьбі 1920 р., підкресливши, що пролита кров та героїзм повинні стати наріжним каменем взаємного порозуміння обох народів. Подібну, але менш успішну спробу розгортання антибільшовицького руху зробив у Білорусії 1920 р. генерал Булак-Булахович. На жаль, усі перелічені дії не призвели до появи в цій частині Європи федеративної держави. Підписаний у березні 1921 р. Ризький договір підбив підсумок існування надій на створення за допомогою поляків незалежної української держави на тій частині українських земель, що до Першої світової війни належали Російській імперії. Утім, це не було єдиною причиною посилення антагоністичних настроїв у відносинах між двома народами, у лоні яких саме в цей час почали зростати націоналістичні настрої. Кінець Першої світової війни поклав край надіям на створення української держави в оперті на Австро-Угорщину (Василь Вишиваний) або ж Польщу. У той час, коли Польська держава вже існувала, особливо після травневого перевороту 1926 р., маршал Ю. Пілсудський припинив свої спроби розв' язати проблеми українсько- польських відносин. Тим часом напруження між українцями та поляками зростало, наприклад, через убивство українськими націоналістами міністра Броніслава Перацького. Розглядаючи спроби залагодження напруження між народами, варто підкреслити заходи - видатної постаті владики митрополита Андрея Шептицького чи таких українських парламентаріїв як Василь Мудрий або Степан Скрипник. Разом з тим, це був час виникнення та діяльності Організації Українських Націоналістів, а поряд із тим - час, коли у Східній Галичині стало популярним слово "пацифікація", яку масштабно провели на українських землях польські сили правопорядку. З одного боку, не можна забувати вбивства міністра Б. Перацького, а з іншого - долі "пацифікованого" села Гриньки. Події Другої світової війни та "радянська епоха", тобто діяльність німецької та радянської влади, спричинили значну дестабілізацію ситуації. Ці події перетворили східні території Другої Речі Посполитої на "криваві

Сторінки: 1 2 3 4 5