УДК 327 (477)

Мейжис Ірина Альбертівна, доктор педагогічних наук, професор кафедри соціології Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили. Коло наукових інтересів - проблеми соціальної психології, педагогіки та підготовки кадрів із соціальної роботи

ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: МОЖЛИВОСТІ, ПРОБЛЕМИ, РІШЕННЯ

Стаття присвячена розгляду теоретичних і практичних основ впровадження соціального замовлення як одного з провідних інструментів розвитку соціальної політики муніципального утворення.

The article is devoted consideration of theoretical and practical bases of introduction of social order as

Оголошений у 2005 році Президентом В.А.Ющенком курс на європейську інтеграцію України викликав неоднозначну реакцію народу. Саме питання про можливий вступ до Євросоюзу призвів до подальшого поглиблення розколу в настроях населення, який намітився ще в період президентських виборів 1994 року. Як зазначає соціолог В. Хмелько, уже в 1994 році розподіл голосів між кандидатами в регіонах був найтіснішим чином пов'язаний з поділом виборців на прихильників і супротивників близьких відносин з Росією. (1) Від виборів до виборів ця тенденція наростала і все більш виразно артикулювалася.

У таких умовах євроінтеграція як мета, що покликана об'єднати і згуртувати країну, стала проблемою, яка призводить до подальшого розмежування і розколу. За даними різних соціологічних досліджень не більш 45% населення підтримують цю ідею. А оскільки вступ в ЄС пов'язують з приєднанням України до НАТО, ця цифра стає ще меншою. Так, за даними опитування студентів м. Запоріжжя, які могли б бути зацікавлені у приєднанні України до ЄС, менше 60% вважають його за доцільне. Причому головним аргументом на користь приєднання виявилася думка, що "вступ до Євросоюзу забезпечить вільне переміщення громадян України по Європі для роботи, навчання, відпочинку" - 56% опитаних (2). Чи слід казати, що це скоріше позиція щодо легалізації еміграції, ніж дійсного бажання добитися у власній країні якості життя, подібного до європейського.

Слід також враховувати те, що в Україні є політичні сили, які свідомо проти євроінтеграції. На шпальтах газет, в інших ЗМІ вони різко критикують цей намір України і з радістю наводять відомості про негативне ставлення рядових європейців і багатьох політиків до подальшого розширення Євросоюзу. Вони ж звертають увагу на позицію політичних діячів Росії, абсолютна більшість з яких негативно ставиться до таких намірів України. Тому розглядати питання про українську інтеграцію в ЄС без зв'язку з позицією Росії (правильної або помилкової) неможливо.

З проблемою пошуку аргументів автор статті зіткнулася у своїй роботі щодо культурної та психологічної адаптації російськомовних молодих іммігрантів у Фінляндії. Молодим людям, більшість з яких переїхали не з власної волі, потрібно пристосовуватися до умов існування, заснованих на цінностях іншої культури. Виявилося, що навіть в умовах порівняння стилів життя однієї з найблагополучніших країн Євросоюзу і Росії, аргументи "за європейський шлях розвитку батьківщини" не спрацьовують. Молоді люди, які у 18 років мають можливість жити окремо від батьків, купити автомобіль і навчатись безкоштовно з обраної професії, отримуючи немалу стипендію, вважають, що життя в Росії набагато цікавіше й вільніше. Вони добре засвоїли позицію, що їхня країна має йти своїм особливим шляхом, який не може бути схожим на європейський. І це в умовах спостереження усіх переваг держави загального блага (Welfare state), які вони бачать і відчувають на собі у Фінляндії. Не приймати до уваги це стале соціальне уявлення неможливо. В разі імміграції саме воно гальмує адаптацію молодих, викликає внутрішні конфлікти, кризу ідентичності і депресивні стани (3). Тому в статті наведено результати пошуків переконливих аргументів, які дозволили молодим перейти на більш конструктивну позицію. Вважаю, що в перспективі ними можна користовувати у справі формування позитивної позиції населення щодо євроінтеграції України.

МОЖЛИВОСТІ

А) Антропологічна і цивілізаційна близькість. Європейський напрям інтеграції України визначений її географічним положенням, культурною і релігійною близькістю з абсолютною більшістю народів Європи, расовим та антропологічним типом населення. Все це настільки очевидно, що майже не вимагає додаткових доказів, достатньо поглянути на себе в дзеркало. Ця виразна цивілізаційна близькість України і Росії до європейських народів дуже важлива. "В понятті "цивілізація" відображені могутня інтеграційна здатність і сила, тенденція універсалізму, що дозволяє створювати деяку надєдність, великомасштабну спільність на базі певної соціокультурної парадигмы"- зазначає нам "Нова філософська енциклопедія" (4). Крім того, автори статті указують на "подвійний стан сучасної світової цивілізації", який термінологічно і змістовно осмислюється як його розпад на дві "гілки" - Захід і Схід. Автори підкреслюють, що кожна з двох частин має свій особливий "генотип" і власну логіку розвитку, а їх взаємодія - це взаємодія двох типів суспільства - традиційного і техногенного, яка може бути реалізована шляхом взаємопроникнення досягнень і цінностей традиційної і техногенної цивілізацій" (там же, с.334). Це означає, що можна говорити про можливість створення якоїсь великомасштабної спільноти тільки на базі певної соціокультурної близькості. Для Росії таку соціокультурну близькість мають Україна і Білорусь, але відкидається подібна ідея відносно Західної Європи і скромно замовчуються країни Центральної і Східної, ще донедавна брати по соцтабору. Аргументи щодо відсутності чи наявності цивілізаційної близькості, звичайно, не наводяться, як і стосовно власної приналежності до Сходу чи Заходу. Віднести себе до східної цивілізації не дозволяють раса і історія, а до