Проблема ж полягає в тому, що влада в Росії та її інтелектуальна еліта вже декілька десятиліть прагнуть законсервувати авторитарний (азіатський) спосіб управління. Для цього народу нав'язується думка про власну несхожість і незрозумілість ("умом Россию не понять"), про необхідність оригінального цивілізаційного шляху. На цю ідею відмінності від Заходу реагує і значна кількість російськомовного населення України.

Культурна близькість. Українці відчувають культурну близкість з народами країн південної Європи: Греція, Іспанія, Італія, Португалія, що підтверджується і міжнародними дослідженнями цінностей (GLOBE). Це пов'язано з подвійним станом культури в цих країнах, трансформацією цінностей традиційного суспільства на шляху до цінностей постіндустріального інформаційного суспільства, який ще не завершився. Те ж саме стосується і слов'янських держав Східної Європи. Тут багато спільного в мові, святах, національній кухні, традиціях створення нуклеарної сім'ї, у загальноєвропейських поглядах на роль чоловіків і жінок у суспільстві й повсякденному житті,

Демографічна ситуація. На наших очах відбуваються глобальні зміни в структурі народонаселення планети. Протягом лише 30 років (1970-2000 рр.) завдяки народжуваності в країнах Азії, Африки і Латинської Америки населення зросло удвічі. А до кінця 30-х років ХХ! ст. чисельність населення землі прогнозується на рівні 9-10 млрд. з подальшим падінням процентної частки європейців. У цих умовах об'єднання Європи є єдиною можливістю відповісти на виклики часу. Сьогодні це ще не усвідомлюють народи Євросоюзу, але так чи інакше розуміють політики.

Отже, можливості євроінтеграції України визначені цивілізаційною, антропологічною і культурною близькістю всіх європейських народів, а також демографічною ситуацією у світі. Саме тому В.Гюго на схилі віку зауважив, що "будь-яка війна між європейцями є війною громадянською".

ПРОБЛЕМИ

А) У стані наздоганяючих. Головною і легко помітною проблемою євроінтеграції є більш низький економічний, соціальний і культурний рівень усіх пострадянських країн, включаючи і нових членів ЄС. У разі особливо великого розриву в рівні розвитку саме відставання стає тим внутрішнім фактором, який спричиняє опір людей. Має місце давно знайома людству ситуація "лисиці й винограду": те, що мені недоступно, автоматично знецінюється, щоб можна було собі казати, це нам не потрібно, ми підемо іншим шляхом. Ця, по суті, дитяча позиція означає, що проблема має не стільки соціально-економічний, скільки психологічний характер. У таких умовах співати хвалебні оди західному способу життя з його підкресленою орієнтацією на соціальну справедливість (теорія Д. Роулза) і рівність прав рівносильне самогубству. Імовірно, з цієї причини ЗМІ Росії та України практично ніколи не торкаються морально-етичних основ життя Заходу, зводячи його переваги до товарного насичення й соціальної захищеності. Це дозволяє нескінченно довго шукати нові шляхи розвитку, не звертаючи увагу на моральний безлад, але орієнтуючись при цьому на західні стандарти життя.

Психологічно народ обох країн перебуває в ситуації стресу і внутрішнього конфлікту. ЗМІ постійно тичуть глядача носом у його неповноцінність, ставлять питання "чому?" без щонайменших спроб на них відповісти. Правда, в Росії ситуація що полегшується завдяки рахунок "золотогму дощу" від продажу вуглеводневої сировини. Це дозволяє керівництву повернутися до уявлень про власну велич, до посиленого нагнітання патріотизму в совковому варіанті з традиційним пошуком "ворога" на недиференційованому Заході. Оскільки в Україні таких "вагомих" аргументів немає, люди відчувають себе нещасними та обділеними. Унаслідок цього в суспільстві складається соціально конфліктна ситуація. Наявні всі її ознаки:

несправедливий розподіл ресурсів, прірва між бідними і багатими;

взаємозалежність верхів і низів, коли народ говорить про безпорадність влади, а представники влади натякають на непідготовленість людей до рішення трансформаційних завдань;

різкі відмінності соціальних уявлень на заході і сході країни, а також між соціально- економічними групами. Якщо не задоволені базові потреби більшості людей в безпеці й повноцінному здоровому житті, не можна вимагати від них значних змін у цінностях та уявленнях. Навіть коли сама людина не голодує, то спостереження за тими, хто шукає щось на звалищах, негативно впливає на всю систему соціальних уявлень особистості та її психологічний стан;

звідси виникає відмінність між соціальними групами в поглядах на завдання розвитку країни, тому що "ситий голодного не розуміє";

і, нарешті, незадовільний стан роз'яснювальної політики із зрозумілими для людей причинами й наслідками, метою та завдданнями, а також повна відсутність будь-якої виразної ідеології: чого ми

прагнемо досягти.

До цього можна додати проблеми всіх суспільств, які трансформуються, коли руйнування колишньої системи цінностей супроводжується ще глибшим падінням моральності суспільства від рівня, що був на попередньому етапі цієї моральності. Чи потрібно казати, що збочена партійними догматиками ідеологія марксизму надовго закріпила у свідомості неповагу людей один до одного, недовіру і просто хибні соціальні уявлення. Тому насправді однією з найголовніших проблем на сьогодні є робота по зміні соціальних уявлень людей. З урахуванням історичних причин це завдання в Україні вирішити легше, ніж у сучасній Росії. Це пов'язано з тим, що:

Україна не обтяжена місіонерськими завданнями, які поставив перед Росією, за влучним зауваженням Ліни Костенко, безвісний чернець у 16 столітті, визначивши Москву третім Римом. Ця ідея поширена й сьогодні, оскільки ідеологічного це продуктивно працює на об'єднання людей, хоча й не так ефективно, як за комуністичних часів;

територія України майже відповідає ареалу етнічного розселення без претензій на протяжність у межах імперії Чингисхана;

рівень повсякденної культури України дещо вищий, ніж у Росії. На