3. Аналіз історії. Наступна точка схожості з європейською культурою спостерігається при аналізі фактів соціального життя Київської Русі, яка фактично була союзом міст-держав. У цьому випадку стає зрозумілою історія запрошення варягів на Русь як військових найманців, а не володарів. Добрий приклад для такого твердження - діяльність Олександра Невського. Новгородська республіка двічі запрошувала його як полководця, але ніколи на посаду правителя. Історія Новгородської і Псковської республік, аналіз влади, яка була встановлена в ході татаро-монгольського іга за допомогою варязьких князів, спотворення в 16-му ст. літописних текстів на замовлення правлячої династії Рюриковичів та інші факти, роблять очевидним - необхідне переосмислення власної історії. Це радить зробити навіть японський учений і дипломат А.Кавато, який стверджує, що "демократичні (республіканські) засади в стародавньому Києві, Великому Новгороді та інших містах заслуговують переоцінки" (10).

У зв'язку з цим позиція віце-прем'єра України Д.Табачника, який вважає, що всі факти історії слід погоджувати з російськими фахівцями, викликає, щонайменше, здивування. Потрібно пам'ятати, що історія - це вивчення й пояснення подій, які дійсно відбувалися в минулому, а соціальна наука - це виклад універсального набору правил, за допомогою яких можна пояснити людську (соціальну) поведінку. І тут втручання ідеології завжди велике. Новий погляд на відомі факти змусить людей замислитися над істинністю свого знання історії країни. За часів СРСР вона була викладена в авторитарному дусі, відповідала стилю і способам управління в тоталітарній державі, перекреслюючи сутнісні народні традиції обох народів.

Б. Роль соціальних наук в євроінтеграції. Не викликає сумнівів, що провідна роль у процесі європейської інтеграції належить соціальним наукам, які за старою радянською звичкою часто звуть гуманітарними. Проте цьому заважає, по-перше, відсутність виразного соціального замовлення з боку державного управління і політиків, що очолюють партії. По суті, перш за все апарат управління (адміністрація Президента, або віце-прем'єр з питань соціально-гуманітарної політики) повинні були б сформулювати замовлення на дослідження соціальних проблем трансформації, передати його Академії наук або Міністерству освіти і науки. У свою чергу ці організації оголосили б конкурс на 10-20, а можливо, й 30 грантів, які б гідно фінансувалися, тому що безкоштовна наука не продуктивна. Час виконання грантів - не менше двох років, тому що йдеться про соціальні процеси, які мають природну інерційність, а швидкі експерименти - недоречні. Тобто потрібно запустити механізм, який в умовах конкуренції і наукового змагання шкіл та ідей здатний створити реальний продукт з практичними рекомендаціями, що і як робити. Тоді влада, незалежно від її "кольору", зможе вивести ситуацію із соціальної безвиході. Не

пізно це зробити й сьогодні.

У нас поки що немає традиції виконання конкретних замовлень соціуму на дослідження способів зміни соціальної ситуації, створення міждисциплінарних наукових колективів, у яких би були представлені вчені з різних галузей знання та практичні працівники. Через відсутність подібної практики соціологи можуть тільки констатувати стан справ, у кращому разі намагатися пояснити факти. Практично ні перед однією соціальною наукою не ставиться мета змінити ситуацію навіть у тому випадку, коли йдеться про речі, катастрофічні для України, наприклад, подолання електорального розколу, поширення соціальних хвороб, явища дитячої бездоглядності. Щодо останньої робляться рішучі управлінські кроки, виділяються значні державні кошти, але мовчить наука. Від неї ніхто й не чекає якихось рекомендацій. А тому вивчення причин явищ страждає обмеженістю, а соціальна практика нагадує латання дір.

Сьогодні час спонтанних дій політиків і напівлюбительських студій закінчився разом з остаточним руйнуванням традиційного суспільства. Серйозна академічна наука не може більше відсиджуватися в споруджених нею ще за сталінських часів вежах у напівжебрацькому стані. В умовах інформаційного суспільства потрібен професійний підхід фахівців, які з'являться під впливом ситуації, що складається в соціумі. Якщо Україна хоче вижити в ХХІ ст. як держава і нація, треба змінювати існуючу практику.

Література

Хмелько В. Из-за чего политикам удаётся раскалывать Украину // http://www.zerkalo- nedeli.com/nn/ show/603/53764/

Катаєв С.Л. Социальная аргументология и проблемы евроинтеграции //http://kataev.iatp.org.ua/rus/20/

Мейжис И. Молодые эмигранты из России в поисках собственной идентичности // Вопросы идентичности в русскоязычной диаспоре. Studia Slavika Finlandensia. T.XXIII. - Хельсинки, 2006.

Новая философская энциклопедия. - М., 2001. Т. 4. - С. 333.

Жодле Д. Социальное представление: феномены, концепт и теория / Социальная психология / Под ред. С. Московичи. - М.; СПб., 2007. С. 380.

Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. - М., 2002.

В) Роль засобів масової інформації. Роль ЗМІ важко переоцінити, коли йдеться про формування соціальних уявлень. Але в даному випадку потрібні дві речі, від яких залежить їх діяльність. Перша пов' язана з тим, ЩО саме їм слід було б казати, тобто про первинну наукову розробку. Друга - це підвищення рівня теоретичної підготовки самих журналістів. Окремі успіхи ведучих і журналістів тільки підкреслюють методологічну безпорадність, а часом і шкідливість деяких в інформаційному просторі України. Зрозуміло, що все це можливо тільки при умові збереження свободи слова, цього безцінного