УДК 327(560.6+477.7)

Гладенко Віктор Миколайович, аспірант кафедри політології Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського

ФАКТОР НАТО В ГЕОПОЛІТИЧНІИ СТРУКТУРІ ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ

В статті автор намагається окреслити сучасну геополітичну структуру Чорноморського регіону та вплив фактору НАТО на регіональні процеси.

In this article author attempts mark a modern geopolitical structure of Black Sea regions and influence of NATO factor to region processes.

Чорне море - так зване внутрішнє море Атлантичного океану між Європою та Малою Азією. Прямий вихід до цього моря мають шість країн: Україна, Росія, Туреччина, Румунія, Болгарія, Грузія та завдяки українській поступливості - Молдова.

В часи, коли жив Нестор-літописець, Чорне море називали Руським. Цілком вірогідно, що в найближчі десятиріччя Чорне море з повним правом можна буде назвати Європейським морем. Адже вже з першого січня 2007 року, з прийняттям до своїх рядів Румунії та Болгарії, Європейський Союз отримав безпосередній вихід до Чорного моря. Та, окрім Європейського Союзу значним фактором впливу в Чорноморському регіоні є НАТО.

Серед причорноморських держав три (Туреччина, Румунія та Болгарія) є членами НАТО. Про наміри приєднатися до Альянсу заявили Україна та Грузія. Оголосила своєю стратегічною ціллю євроатлантичну інтеграцію і Молдова. Щоправда, остання заява українського прем'єр-міністра про неготовність країни приєднатися до Організації Північноатлантичного договору остудила прихильників євроатлантичної інтеграції України як всередині країни, так і за її межами. Як би там не було, але Чорне море поступово почало перетворюватись на внутрішнє море Північноатлантичного Альянсу, що не могло не стурбувати Росію [1]. Водночас Україна претендує на роль регіонального лідера, принаймні в Північному Причорномор'ї (Центрально-Східній Європі), що не може не впливати на геополітичний розклад сил у Чорноморському регіоні.

Зазначена проблема вже не один рік вивчається дослідниками та науковцями. Зокрема даною проблематикою займаються: Пирожков С., Василенко С., Волович О., Шелест Г., Соскін О., Шаров Є., Гончаренко О., Філіпенко А. (Україна), Дугін О., Панарін І. (Росія), Панасюк П. (Білорусь) та інші.

Метою даної статті є окреслення сучасної геополітичної структури Чорноморського регіону та аналіз впливу фактора НАТО на регіональні процеси й міждержавні відносини. Також статтю спрямовано на виявлення ролі України в регіональній структурі.

Найчастіше поняття "регіональна держава" трактується як суб'єкт міжнародної політики, що завдяки своєму географічному положенню, розмірам і економічному потенціалу має вплив на сусідні держави й реалізує геополітичну стратегію на субрегіональному рівні. Очевидно, зразком класичної регіональної держави може слугувати Туреччина, яка виявляє постійну політичну та економічну активність у прилеглих до неї регіонах - у Південно-Східній Європі, на Кавказі, в Центральній Азії, на Близькому Сході і Середземномор'ї.

Регіональна або лідируюча роль будь-якої держави на міжнародній арені визначається наявністю певних природних і набутих чинників. До природних чинників належать географічне положення країни, розміри території, природні ресурси, кількість та склад населення. За природними ознаками Україна посідає стратегічно важливе місце в геополітичному просторі на цивілізаційній межі Європи та Азії [2, с. 139].

З позиції класичної геополітики українську геостратегію нині характеризують дві головні парадигми: євразійська та євроатлантична (до яких пізніше долучилася й третя - чорноморська), що зумовлено специфікою геополітичних координат України, її належністю водночас до двох регіонів - Європи та Євразії і до того ж її периферійним положенням у кожному з них [3, с. 208-209].

Останнім часом, Україна активно налагодила контакти з країнами Чорноморського регіону, відновлюючи свою історичну роль у цьому регіоні як морської держави. Вона є також значною європейською транзитною територією. В Чорноморському регіоні переплітаються інтереси різних держав. Певною мірою вони пов'язані з нафтою та її транспортуванням. Україна також має шанс у розподілі й транзиті каспійської нафти. Тут переплітаються інтереси України, США, Туреччини, країн Центрально-Східної Європи та Західної Європи, центральноазіатських та закавказьких країн і країн Середземномор' я. Співробітництво України з державами Чорноморського регіону в контексті загальноєвропейського процесу постійно активізується. За невеликий період існування Української незалежної держави в зовнішньополітичному і, певною мірою, економічному плані було чимало зроблено. В цьому регіоні, як показує досвід, активніше відбувається інтеграція України в Європу. Усе це обумовлює важливість розвитку для України чорноморської геополітичної орієнтації [4].

В останніх дослідженнях розвитку чорноморського вектора України простежується поєднання інтересів Чорноморського регіону та країн регіонів Балтійського й Каспійського морів.

Україна з перших років незалежності намагалася закріпити свій високий статус у регіоні Чорного моря. На превеликий жаль, у часи правління Леоніда Кучми було втрачено можливості для виходу України в лідери регіону. Адже ще 1992 року Азербайджан, Албанія, Вірменія, Греція, Грузія, Росія, Румунія, Туреччина, Україна підписали на саміті в Стамбулі Декларацію про заснування Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). У статусі спостерігачів до неї приєдналися середземноморські Італія, Ізраїль, Єгипет, Туніс, Франція, балтійська Польща, а також придунайські Австрія і Словаччина, які не мають прямого виходу до моря.

Як не дивно, з часом інтереси України в

ОЧЕС почали представляти політики явно проросійської орієнтації. Надзвичайно вигідні інвестиційні проекти чахли в нетрях тодішньої виконавчої влади [5, с. 12].

Також існування в геополітичному просторі ОЧЕС ряду міжетнічних конфліктів значною мірою стримує розвиток економічного співробітництва та створює загрозу регіональній стабільності. Маючи механізми проведення багатосторонніх консультацій на вищому рівні та на рівні міністрів закордонних справ, ОЧЕС потрібно постійно тримати