З метою перетворення України на ключового донора регіональної стабільності доцільно і в подальшому проводити політичний діалог з НАТО у питаннях безпеки на Балканах та в Чорноморсько-Каспійському регіоні, відносно ролі й місця ГУАМ у системі європейської безпеки [6].

З класичної геополітичної точки зору Чорноморсько-Каспійський регіон є наріжним каменем стабільності та безпеки Євразії. Це надзвичайно важлива і чутлива зона на межі між Heartland (Хартландом) і Rimland (Рімландом), що має величезні природні ресурси й стратегічно важливі транспортні та енергетичні коридори. Як сьогодні, так і в майбутньому контроль над регіоном фактично визначає й визначатиме контроль над усією Євразією. Саме тому на Чорноморсько-Каспійському регіоні, і на Україні зокрема, фокусуються геополітичні, політичні, військові, фінансові, економічні та інші інтереси провідних глобальних і регіональних центрів сили. Але з моменту розпаду радянської імперії однією з головних геополітичних особливостей регіону стає зростаючий вакуум безпеки, який потенційно може загрожувати безпеці й стабільності усього трансатлантичного співтовариства [10].

Росію не може не хвилювати збільшення присутності НАТО на узбережжі Чорного моря, адже так зване "розширення НАТО на Схід" є зміцненням могутності таласократії (морської сили), представником якої є США. Російська Федерація і без того має хитке становище в Чорноморському регіоні. Протоки Босфор та Дарданелли з 1952 року повністю контролюються Північноатлантичним Альянсом. Ще про події середини ХІХ століття відомий геополітик Альфред Мехен писав: "на даний час дійсно можна уявити, що центр морської сили, який зосереджений головним чином в Англії та Франції, знаходиться ближче до Заходу, ніж до Сходу, але якби якийсь випадок додав до володарювання в Чорноморському басейні, що належить зараз Росії, володіння входом в Середземне море, то стратегічні умови, які впливають на морську силу, зовсім би змінилися" [11, с. 189].

Щодо України в цій ситуації, то відомий російський учений О. Дугін зазначає, що питання України складне, хоча модель геополітичного укладу цієї держави дуже схожа (на російську - авт.). Тут важливу роль відіграє геополітичний масштаб України, яка є гігантськими територіальним утворенням, що перевищує за обсягом багато великих європейських країн. Дослідник зазначає, що самостійне існування України може мати сенс тільки у вигляді "санітарного кордону", оскільки протилежні щодо геополітичної орієнтації елементи не дозволять цій країні цілком приєднатися ні до східного, ні до західного блоку, тобто ні до Росії-Євразії, ні до Центральної Європи. На його думку, все це прирікає Україну на маріонеткове існування та геополітичну службу таласо-кратичної стратегії в Європі. В цьому сенсі роль України схожа з роллю Прибалтійських республік. На цій основі і обговорювався проект створення "чорноморсько-балтійської федерації". Далі Дугін стверджує, що український фактор є найбільш вразливим місцем у західному поясі Росії (відповідно і в Чорноморському регіоні - авт.). Якщо в інших місцях небезпека руйнування геополітичної спроможності Heartland'a є потенційною і позиційна боротьба за євразійську геополітичну систему ставить перед собою лише превентивні цілі, то факт існування "суверенної України" є на геополітичному рівні оголошенням Росії геополітичної війни (а це справа не стільки самої України, скільки атлантизму та Sea Power) [12].

Які б цілі не переслідувало НАТО, на чолі зі США - на сьогодні, разом з Європейським Союзом, вони є ключовими чинниками стабільності в Чорноморському регіоні. І в політичних колах чорноморських країн, і в штаб-квартирах Брюсселя добре усвідомлюють, що розширення цих організацій має істотно вплинути на широкоформатну трансформацію Чорноморського регіону. При цьому суттєво зміниться середовище в регіоні, оскільки не тільки південний, але й західний берег Чорного моря стає зоною безпеки та особливого інтересу євроатлантичних структур. Багатофункціональні миротворчі сили країн Південно-Східної Європи (БМСПСЄ) можуть розглядатися як новий важливий чинник для гарантування безпеки та стабільності безпосередньо в Чорноморському регіоні й підтримання тісного співробітництва зі структурами НАТО [13, с. 7].

Роблячи певні висновки, можна впевнено стверджувати, що південний вектор української геополітики має високі можливості. Адже Чорноморський регіон належить до найбагатших і розвинутих регіонів світу. Останнім часом у регіоні відбувається процес переструктурування геополітичного простору, пов' язаного з деяким зменшенням впливу Росії та певним посиленням ролі Туреччини. Своє належне місце прагне зайняти в Чорноморському регіоні і Україна, що сприятиме також формуванню нової системи міждержавних зв'язків у Європі, посиленню інтеграційних процесів. Чорноморський регіон є важливим для України з багатьох точок - воєнно- стратегічної, політичної, економічної і екологічної. Особливу увагу тут заслуговують відносини з Туреччиною, Румунією, налагодження ефективної роботи ОЧЕС, інших регіональних організацій. Чорноморська орієнтація розглядається як важлива складова української геополітики, спрямована на реалізацію процесу входження до інтегрованої Європи через систему регіональних об'єднань і структур.

Треба наголосити, що в діяльності ГУАМ та Співдружності демократичного вибору здебільшого переважає геополітичний характер, як і в питанні "маяків", і в питанні про подальше перебування Чорноморського флоту. Балто- Чорноморсько-Каспійська вісь стала певною геополітичною альтернативою вісі "Стара Європа" - Росія - Китай, американським клином. Україна при сприянні США намагалась грати центральну роль у цьому проекті, відіграючи роль "регіонального лідера".

Необхідно бути реалістами та адекватно оцінювати свої можливості. Справді, Україна не буде рівноправним партнером з глобальними центрами сили. Але участь України як оператора