Сфера впливу ЄС не обмежується зовнішніми кордонами Союзу, після масштабного розширення 2004 р. запроваджується стратегія сусідства, спрямована на формування безпечного і передбачуваного оточення, орієнтованого на європейський простір, в південному та східному напрямах через механізми партнерства та співробітництва. Головний принцип концепції добросусідства - привілейовані відносини партнерства між ЄС та країнами-сусідами через запровадження диференційованих моделей співробітництва. Разом з тим, відбувається розширення сфери європейських стратегічних інтересів у східному та південному векторах через ЦСЄ, Кавказ, Центральну Азію в інтересах розбудови системи транспортних та енергетичних коридорів. Реалізація цих проектів означає формування орієнтованого на ЄС геоекономічного простору з відповідним включенням проміжних країн у сферу європейських інтересів.

Таким чином, ЄС потребує Україну як передбачувану та ціннісно-орієнтовану складову розширеного стратегічного європейського простору в інтересах економічної, політичної та соціальної безпеки. Україна не сприймається ЄС як майбутня власна складова. При цьому одним з механізмів забезпечення стабільного стратегічного простору на східному напрямку для ЄС є Росія та неконфліктні й добросусідські україно-російські відносини без реінтеграції України до російської сфери впливу [4].

Інтереси України до ЄС є центральними у зовнішній політиці України, що визначаються стратегічним курсом на інтеграцію до ЄС. Так, орієнтація на критерії членства в цьому утворенні має виступати основою стратегії соціально-економічного розвитку країни.

Розробляючи стратегію України щодо європейського вектора, слід звернути увагу на те, що на середньострокову перспективу вступ до ЄС залежить, насамперед, від стану розвитку самого Євросоюзу, від здатності зберегти темпи та параметри політичного, економічного та соціального розвитку в розширених кордонах. Чинник позитивних тенденцій економічного та політичного розвитку відповідно до європейських стандартів всередині України є фактором укріплення національної безпеки України. Україна на етапі становлення розширеного ЄС не повинна вимагати від ЄС остаточних перспектив членства, а дотримуватись моделі ефективної співпраці за форматом "Європейський економічний простір плюс". Саме в рамках такого формату можливе створення зони вільної торгівлі між ЄС, Україною та РФ на принципах і стандартах ЄС. Це дає змогу уникнути протиставлення зон вільної торгівлі України в ЄЕП та європейському напрямах, відкриває перспективи формування європейського політичного та економічного простору з вільним рухом товарів, послуг, капіталів та людей за участі України, сприяє вирішенню питань економічного, енергетичного, транспортного питань тощо. Реалізація такого формату, в першу чергу, залежить від зацікавленості всіх сторін, на що і має спрямувати Україна зовнішньополітичні зусилля в короткотерміновій перспективі, і що, напевне, потребуватиме певних компромісів з боку ЄС, Росії, України. Це передбачає формування європейського економічного та політичного простору з різнорівневою інтеграцією, що є винятково сприятливим в геополітичному вимірі для України [1].

Євроінтеграційна стратегія України на даному етапі має зосередитись на секторальній, галузевій співпраці з ЄС, що відповідає інтересам самого Союзу. Фактично в основі такого формату відносин діє принцип "все, крім членства", що потребує підвищення конкурентоздатності української економіки.

Європейський простір не є однорідним. В його межах вирізняються держави-ядра, малі країни Європи і нові держави-члени, що мають різний статус у формуванні політики ЄС. Отже, стратегія України щодо цих рівнів держав європейського простору відрізняється. Актуальним напрямом зовнішньополітичної стратегії України щодо держав-ядер (Німеччини, Франції, Великобританії, Нідерландів) є пошук держав-лобістів українських інтересів в Європі, перетворення їх на важливих торгівельних партнерів України. З огляду на визначальність європейського вектора особливе значення в стратегії України щодо ЄС посідають нові держави - члени ЄС Центрально- Східної Європи (ЦСЄ), що є сусідами України, й держави Балтії.

Так, головними інтересами України щодо країн ЦСЄ та Балтії є збереження добросусідських відносин, максимізація економічного співробітництва на базі вже налагоджених механізмів співпраці. Саме серед нових держав - членів ЄС ЦСЄ та Балтії Україна шукає лобістів своїх євроінтеграційних

прагнень.

При розгляді стратегії відносно ЦСЄ та Балтії очевидним є спостереження щодо збігу інтересів з цими державами у сфері економічного та політичного співробітництва. Після їх вступу ЄС перетворився на найбільшого торгівельного партнера України і саме ці країни мають потенціал лобіювання формату зони вільної торгівлі ЄС - Україна - Росія. Водночас, орієнтація на держави ЦСЄ як основних лобістів України в її євроінтеграційних прагненнях є хибною через їх незначну політичну вагу в прийнятті рішень такого порядку. Основним механізмом співпраці виступає транскордонне співробітництво, здатне сприяти реалізації ключових інтересів як країн ЦСЄ, так і України.

Крім того, країни ЦСЄ та Балтії не мають достатніх можливостей розширення торгівлі на Захід. Відповідно, можна очікувати активізації інвестиційних і торгівельних процесів з боку держав ЦСЄ та Балтії, а також розгляд України як стратегічної території для виходу країн ЦСЄ на ринки інших пострадянських країн. В такій стратегії відносин України з ЄС особливе місце посідає реалізація концепції регіональної кооперації, що є доцільною стосовно регіонів, наділених природною географічною або історичною ідентичністю, але при цьому розподілених між державами - кандидатами на членство в ЄС і державами - некандидатами на членство в ЄС. Мається на увазі сприяння європейсько-євразійському співробітництву через поглиблення субрегіональних інтеграційних процесів на рівні країн ЦСЄ та Балтії за участі України. Такими механізмами вже виступають такі структури, як ЦЄІ, ідея поновлення співпраці в контексті Балто- Чорноморського співробітництва,