посіли підготовлені для них владою "укромные гнезда" [6]. До цих пір праві не можуть позбавитися від комплексу, що вони не брали участі у підготовці і поваленні старого режиму. П. Симеонов, Ж. Желєв, П. Дертлієв, І. Луджев, К. Тренчев мають певні заслуги як дисиденти, але вони не були опозицією, тобто альтернативною владою. Тоді з'явився і І. Костов, майбутній прем'єр від СДС і нинішній лідер партії ДСБ, який претендував на місця в парламенті на виборах, що мали відбутися у червні 2005 р. А Луканов, один з реформаторів і ініціаторів усунення Живкова від влади, розумів, що ці люди тоді не були готові до участі у владі. Звичайно, на початку змін вони могли бути використані старою владою в своїх інтересах. Інакше складно пояснити перші заяви лідера СДС Желєва про те, що опозиція виступає за демократичні зміни, але влада їй не потрібна. Це була найбільша помилка, як неодноразово в подальшому визнавали творці СДС [7].
При всіх складнощах появи опозиції в Болгарії, СДС, безумовно, є першою політичною опозиційною організацією. Партії цього Союзу представляли соціал-демократів, землевласників, християн-демократів,
демократів, радикалів та ін. По суті така багатолика коаліція навряд чи могла створити щось конструктивне. Вся її деструктивність була направлена проти колишньої соціалістичної держави. Вироблення більш- менш реальної програми, побудованої на підґрунті ринкових відносин і попередніх соціальних досягнень, було не під силу такій різнорідній коаліції. Тому ці партії не змогли виробити і спільну національну позицію за наявності традиційних у болгарському політичному процесі вождизмі і залежності від закордонних покровителів. Саме в силу цих причин партії "демократичних сил", організовані в СДС, не встигли до 1997 р. надати успішну програму управління. Аналізуючи становлення і розвиток СДС, її лідер Костов відзначив, що у 1991 р. не могло бути єдності з основних пріоритетних напрямів управління країною, оскільки не було навіть чіткого уявлення про те, що таке реформа [8].
Недорозвиненість опозиції, крайності у її поведінці відштовхнули багатьох дійсних прибічників демократичних перетворень, справжніх інтелігентів, так званих
"отшелушившихся". Вони самі страждали від цієї опозиції, яка їх не зрозуміла. Таким чином, професійні, соціальні і моральні риси біографії опозиції на початку змін свідчать про наявність багатьох дефектів, які не сприяли формуванню нової професійної еліти, здатної розробити стратегію переходу.
Українська інтелігенція, як відомо, вдалася до багатьох спроб організованої боротьби з владою і оформлення "іншої картини" перспектив українського суспільства, але в цілому вона характеризується тими самими "родимими плямами", що і болгарська. Складність українського дисидентства полягала в тому, що його опозиційність була направлена на вирішення одночасно двох задач - конструювання нового ідеологічного простору і боротьба з владою за створення незалежної національної держави. Цей рух зверху не міг дати реальних результатів у короткий термін. З іншого боку, одержавши незалежність як подарунок "зверху", українська опозиція не змогла ним розпорядитися вже з інших причин. Однак відсутність професійного політичного досвіду, відповідного інтелектуального заряду і сучасної політологічної освіти є, на наш погляд, головною причиною нездатності опозиції обрати адекватні стратегії демократичних перетворень.
Сьогодні конституційні умови в Болгарії створюють можливість для парламентської опозиційної діяльності. Однак спостерігаються численні спроби влади встановити контроль над засобами масової інформації і постійні зусилля опозиції відвоювати більше інформаційного простору. Недостатня представленість опозиції у ЗМІ-просторі не дозволяє їй працювати повноцінно і комплексно, у відповідності з демократичним процесом в цілому. В останніх 39 Народних зборах представлені парламентські групи традиційних і нових політичних учасників і блоків:
НРСД - 97 народних депутатів. Голова - Я. Ілчев; Коаліція "За Болгарію" - 48 депутатів. Голова - С. Станішев; ОДС - 28 депутатів. Голова - Е. Михайлова; ДПС - 20 депутатів. Голова - А. Доган; СДС - 28 депутатів. Голова - Н. Михайлова; Народний союз - БЗНС+НС+ДП - 11 депутатів. Співголови - А. Мозер, А. Проматарскі. "Новое время" - 13 депутатів. Голова - М. Сівлієвска; Незалежні - 7 депутатів - очолює Е. Бакарджиєв [9]. Нові парламентські вибори 2005 р., безсумнівно, змінять зміст політичного простору, про що свідчить передвиборна ситуація, і опозиція буде реконструйована.
У конфронтаційному болгарському суспільстві до 2001 р. роль парламентської опозиції послідовно відіграють
просоціалістичні сили на чолі з БСП і антикомуністичні на чолі з СДС. БСП і СДС - це дві політичні партії, які у період, що розглядається, виконували по черзі роль лідерів опозиції у парламенті та поза ним. Часто вони поводилися однаково. Позапарламентські методи використовувалися більше правою опозицією, її антикомуністичною
налаштованістю, які проявилися від самого початку її виникнення і мали місце до подій січня 1997 р., які стали кульмінацією цього процесу. В результаті було скоєно напад на парламент, в основному молоддю, і використана поліцейська сила, щоб справитися з ситуацією. Ці дії були підтримані і новим класом власників і підприємців, що народжувався. Парламентська група СДС фактично очолила соціальне невдоволення і організувала позапарламентський натиск, з вимогами відмови БСП від влади. І. Костов, лідер опозиції, визнав, що парламент і вулиця - дозволені демократичні засоби і опозиція діє в рамках порядку.
Існують й інші думки про події січня 1997 р. Наприклад, що вони були підготовлені, як і фінансовий зрив, внутрішніми і зовнішніми силами (політика МВФ