партії щодо формування нею уряду. Переважно вибори зумовлюють можливість декількох варіантів формування уряду. Урядова комбінація є вже продуктом міжпартійних переговорів, домовленостей. До цієї моделі будуть належати коаліційні уряди більшості та меншості. Цей різновид, як і однопартійні уряди меншості, ми зараховуємо до цієї моделі тому, що утворення уряду є результатом міжпартійних домовленостей і не залежить лише від вердикту виборців.
З огляду на це, важливе значення має уточнення взаємозв'язку понять парламентська більшість та урядова партія. Логіка формування уряду передбачає, що спочатку формується міжпартійна більшість у парламенті і саме вона творить уряд, підтримує його своїми діями. Відповідно до цього контексту повинна існувати еквівалентність партій, які творять більшість і партій, які входять/ делегують своїх представників до уряду.
Уряди меншості - це особливий випадок. Визначення сутності цього різновиду урядів, у однаковій мірі однопартійних і коаліційних передбачає, що уряд створює одна, або декілька партій, які мають менше ніж половину депутатів у середовищі депутатського корпусу. Водночас уряд постійно або ситуативно має опиратися на підтримку інших партій, які мають своїх депутатів у парламенті, для прийняття рішень більшістю. Тобто, парламентська більшість, незалежно від того чи вона ситуативна, чи постійна протягом часу дії уряду, може бути ширшою за партійним представництвом, ніж уряд. Внаслідок цього ми вважаємо, що парламентська більшість за своїм партійним складом не завжди збігається з партійним складом уряду. Відповідно статус урядової партії будуть мати лише ті партії, з представників яких буде сформовано уряд.
Статус урядової партії має також часовий вимір і відповідає часу перебування партії в складі уряду. У випадку однопартійних урядів більшості і меншості, падіння уряду, незалежно від причин, призводить до припинення статусу урядової партії, яка настає з моментом утворення/ отримання довіри урядом іншої партії. У випадку коаліційних урядів, відставка діючого уряду не завжди призводить до виходу зі складу уряду всіх партій учасників. У вересні 1982 р. впав коаліційний уряд Г. Шмідта в Німеччині, який складався з представників СДП і партії Вільних демократів. Дія засади позитивного вотуму недовіри зумовила, що одночасно з падінням цього уряду було створено новий коаліційний уряд Г. Коля з партійною комбінацією ХДС-ХСС і партії Вільних демократів, яка зберегла свій статус урядової партії, незважаючи на політичну кризу.
Позиція урядової партії в уряді має досить складний вимір, який визначається тим, що уряд має дві складові - політичну та бюрократичну. Політична охоплює вищих урядовців, які є керівниками міністерств, або певних напрямів/сфер суспільного життя і однією з їх головних функцій є забезпечення виконання волі виборців, що виявляється у підтримці виборчої програми. У такому випадку партія може бути представлена у вигляді піраміди, коли верхівка її в особі вищих партійних функціонерів входить до складу уряду, але під цією верхівкою є основна маса членів партії, її симпатиків. Традиційно в Сполученому Королівстві та ФРН політична складова становить приблизно 100 вищих державних посад, подібна кількість властива й іншим європейським країнам. Як бачимо, вона незначна навіть для однієї партії, а у випадку коаліційного уряду така частка буде ще меншою. Бюрократична складова представлена так само своєрідною пірамідою державних чиновників, покликаних забезпечувати якісне, фахове функціонування держави, незалежно від політичних змін в уряді. Отож, міністри є одночасно політичними представниками від урядової або урядових партій і керівниками пірамідальних бюрократичних структур у формі міністерств, департаментів або інших підрозділів. Кожен з міністрів має власну проблематику/компетенцію, у межах якої він буде автономним від інших членів кабінету. Адміністративна робота також вимагатиме певної незалежності від політичної партії, оскільки партія не в стані визначати свою позицію щодо кожного адміністративного рішення, що провокує формування «коридору» незалежності. У цьому випадку чинниками унезалежнення є корпоративізм уряду як єдиного цілого, логіка проблем і шляхів їх вирішення, що стоять перед міністерствами та фахова специфіка міністерств /відомча приналежність.
Додатковим чинником є і сама система формування коаліційних урядів. Прагнення максимально врахувати вагомість кожної партії під час формування коаліційних урядів призводить до формування своєрідних систем стримувань і противаг, коли політична складова в межах одного міністерства представлена політиками, делегованими від різних політичних партій. Внаслідок цього партійний вплив відчувається потужно під час призначення і суттєво зменшується, коли проводиться конкретна діяльність партійними висуванцями.
Коли ми говоримо про урядову партію, то враховуємо позицію, що вона виступає унітарним актором. Уряд у системі взаємовідносин із іншими інститутами - головою держави, парламентом, опозицією, представлення інтересів держави щодо інших держав, реалізації програми своєї діяльності, - досить часто є складною структурою і так само потребує внутрішньої єдності, унітарності. Урядова єдність матиме відмінні характеристики стосовно однопартійних і коаліційних урядів. Зрозуміло, що кожна партія намагається забезпечити високий рівень внутрішньопартійної дисципліни, щоб її члени дотримувались партійних директив, які випливали б з її програм, стратегії. Однак європейські партії характеризуються високим рівнем внутрішньопартійної демократії, яка гарантується дією внутрішньопартійних норм, демократичних традицій і громадським контролем, що зумовлює наявність відчутного рівня автономії на рівні члена партії і на рівні внутрішньопартійних угруповань. Внаслідок цього ми є свідками незалежних/відмінних позицій окремих членів партії та цілих груп, у тім числі конфліктних ситуацій, здатних вирішально вплинути на статус урядової партії. У випадку однопартійних урядів більшості показовими прикладами