Мислителі епохи Середньовіччя тлумачать гуманістичні ідеали виходячи з релігійного вчення. Показовою в даному випадку є праця Августина «Про град Божий», в якій серед громадян «граду земного» є ще громадяни «граду небесного», які хоч і належать формально до «граду земного», однак живуть за Богом, а не за людиною.

На особливу увагу в розвитку нового етапу гуманізму заслуговує епоха Відродження. Взагалі Відродження - це теорія і практика гуманізму. Ренесансний гуманізм висуває новий ідеал людини - самоусвідомлюючої творчої особи, покликаної пізнати і перетворити світ.

Гуманісти епохи Відродження вперше поставили людину в центр Всесвіту, вимагали не вважати її засобом для досягнення цілей суспільства або іншої людини. Таким чином, гуманісти вважали, що щастя і вдосконалення людини - і є метою суспільного прогресу. Вони проголошували необхідність відтворення права людини на життя, права відчувати, мислити і діяти в повному узгодженні зі своєю природою.

Проте гуманізму епохи Відродження властиві й певні недоліки. Проголошений гуманістами принцип захисту вільної індивідуальності поєднував у собі протиріччя: з одного боку, він був історично прогресивним, відстоюючи право особистості на вільну підприємницьку діяльність, а з іншого - він містить у собі ідею можливості реалізації гуманістичних ідеалів тільки для представників панівного прошарку.

Новий час вже вважається періодом появи нового тлумачення гуманістичних цінностей. Н. Макіавеллі відкинув ідею існування якихось внутрішніх, сталих цінностей. Основною цінністю є мета, мета в досягненні і утриманні влади, на це спрямовано усю її енергію, засоби. «Хоч які б засоби для цього використовувались, їх завжди сприймуть як гідні і схвалять» [5, с. 54]. Причина того, що влада стає однією з переважаючих цінностей в бутті людини, криється в тому, що лише влада дає можливість індивіду максимально реалізуватись в цьому світі. Природа людини, за Н. Макіавеллі, є принизливою, а люди від природи - однакові. Вони перш за все схильні до зла, а не добра [5].

На цьому етапі розвитку гуманізму переважна більшість мислителів суть людської особистості вбачала в її особистому інтересі. Протиставляє аристотелівській «політичній людині» тип індивідуаліста і егоїста Т. Гоббс. За його твердженням, егоїстичні спрямування викликають «війну проти всіх» [2, с. 79]. Держава була створена з метою забезпечення загального миру і захисту безпеки, і при цьому найвищим законом держави є добробут народу. На відміну від Т. Гоббса, Дж. Локк вважав, що головна якість розвиненої особистості полягає в її дисциплінованості, вмінні підкорити свої інтереси державі.

Прогресивні ідеї про необхідність установлення повної рівності між людьми висловлюються утопістами. У своїх вченнях Т. Мор і Т. Кампанелла вперше, хоча і в утопічному вимірі, висловили прогресивні вимоги народу щодо встановлення повної рівності в розвитку духовних сил.

В період Новітньої історії в Західній Європі поширення дістала ліберально-демократична теорія, яка на перше місце поставила ідею реалізації індивідуального, егоїстичного, особистого інтересу, досягнення успіху, здійснення індивідуальних потенцій, помислів і пристрастей. Новітній час протиставив суспільство державі, особу - суспільству і державі. Філософія Новітнього періоду підготувала теоретичні основи для організації і функціонування нових політичних систем. Основою цих теорій було уявлення про автономну, захищену від зазіхань суспільства і держави, особу з її невідчуженими правами. Це було величезним досягненням людства. Народжувалися прогресивні ідеї, згідно з якими моральність і особисті здібності визнавали властивими не тільки вибраним, а й кожній людині. Ці ідеї вплинули на подальший розвиток громадянського суспільства і держави.

Аналіз розвитку ідей гуманізму протягом віків показує, якою мірою ідеї гуманізму визначали життя суспільства в різних сферах його життєдіяльності, виступали критерієм прогресивного суспільного розвитку.

Таким чином, однозначного визначення категорії гуманістичних цінностей у політичній науці не існує. Це пов'язано з неоднозначним трактуванням самого поняття цінність. Відповідно до шкіл існують такі підходи щодо вивчення даної проблеми: натуралістичний психологізм, трансценденталізм, персоналістичний онтологізм, культурно-історичний релятивізм і соціологізм. Саме ж поняття гуманістичних цінностей можна трактувати як це певні переконання, уявлення, норми та принципи, за якими треба діяти, засновані за правилом людяності та спрямовані на благо людства.

ЛІТЕРАТУРА

Виндельбанд В. Платон / В. Винтенбальд. - К.: Зовнішторгвидав України, 1993. - 176 с.

Гоббс Т. «Левиафан» или материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Т. Гоббс. - М.: Соцэкгиз, 1936. - 502 с.

Киссель М. Теория ценностей [Электронный ресурс] / М. Киссель // Большая Советская Энциклопедия. - Режим доступа: http://bse.sci-lib.com/article120491.html.

Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции / Д.А. Леонтьев // Вопросы философии. - 1996. - № 4. - С. 4-36.

Макиавелли Н. Избранные сочинения / Н. Макиавелли. - М.: Худ. лит., 1982. - 503 с.

Попов А., Зуева Л. Ценности в политике / А. Попов, Л. Зуева // Вестник МГУ. Серия 12. - 2000. - № 1. - С. 3-12.

Хайєк, Ф. Право, законодавство та свобод / Ф. Хайек: - К.: Сфера, 2000. - Т. 3. - 252 с.

Что такое ценности? [Электронный ресурс] / Российское гуманистическое общество Центр исследования свободомыслия и гуманизма. - Режим доступа: http://hum.offlink.ru/education/kurses/values/values1/.

Шилов В. Политические ценности: специфика и функции / В. Шилов // Социально-гуманитарные знания. - 2003. - № 6. - С. 116-125.